Зміцнення Риму і підкорення ним італійських племен і міст- общин ще не означало створення централізованої держави. Тим паче, що це був тривалий і складний процес, який попередньо завершився тільки після перемоги Риму над Пірром (III ст. До н. Е.), а остаточно — у II ст. До н. Е.
Спочатку приєднані міста й племена жили ще самостійно, відокремлено. Сам же Рим зберігав характерні ознаки держави, з якою приєднані міста і області перебували в договірних відносинах. Проте ці договори (fоеdus) здебільшого були примусовими. Різні племена й міста увійшли до цієї примусової федерації не на однакових правах. Виокремимо їх категорії.
Першій категорії міст-общин було дароване римське громадянство (інколи повне, інколи обмежене, без політичних прав). Такі міста-общини називалися муніципіями. Вони зберігали автономію в розв'язанні внутрішніх проблем, свої органи самоврядування. Щоправда, іноді їх очолювали римські службові особи. Для вирішення судових справ туди надсилалися спеціальні урядовці (рrаеfeсtі jure dісundо), тому ці території іноді називали префектурами.
Другу категорію становили міста-общини, що приєднувалися повністю до Риму (теж з повним або обмеженим громадянством), їх населення приписувалося до однієї з римських триб. Тут управляли римські урядовці (магістрати).
Третя категорія — міста-общини, жителі котрих мали латинське громадянство. Вони також мали власне самоврядування, яке діяло під контролем римських магістратів. У всіх цих містах-общинах стояли римські гарнізони. Всі вони мали певні зобов'язання щодо Риму — поставляти визначені Римом контингенти допоміжних військ, продовольство, озброєння тощо, їхні мешканці податків Риму не платили.
Ще одну категорію становили так звані союзники — васальні держави, або міста-общини, пов'язані з Римом відповідними договорами. У внутрішньому і зовнішньому житті вони зберігали значно більшу самостійність. Римських урядовців і гарнізонів у них не було. Проте без відома і згоди Риму вони не могли укладати договорів з іншими державами, зобов'язувалися виставляти на допомогу Риму війська, не могли карбувати своєї монети. Такі союзники називалися сміа^ foederatae.
Іноді союзники зберігали повну самостійність. З Римом їх пов'язували рівноправні договори: про ненапад, взаємодопомогу тощо.
Особливу категорію міст-общин становили колонії. Перші колонії було створено Латинським союзом. Серед поселенців у цих колоніях могли бути і латини, і римляни. Згодом і самі римляни стали засновувати колонії. Це були військово-землеробські поселення римських або й неримських громадян, засновані в новоза- войованих областях. Колонії користувалися автономією аж до карбування монети включно і мали міський устрій, що нагадував римський: обиралися магістрати (дуумвіри), місцеві сенати або ради декуріонів та ін. В колонії в середньому мешкало від 2 до 6 тис. Осіб. Кожному поселенцю виділялася земля (2—3 югери в давніші часи, 30—50 югерів у період пізньої республіки). Поселенці відбували гарнізонну службу, в разі потреби їх призивали до римського війська. Такими суто римськими колоніями були, зокрема, Остія, Анцій, Сена Галльська та ін. Головна мета заснування колоній в цю епоху — стратегічна. Розкидані по різних пунктах завойованих земель, вони повинні були захищати римські інтереси, стримувати місцеве населення від виступів проти Риму, а в разі повстань — придушувати їх. Водночас засновуючи колонії, усували з Риму "зайве", переважно малоімуще населення, забезпечували його землею.
Дуже часто, невдоволені другорядною роллю в Римській державі, італійські общини, які брали активну участь у завойовницьких походах Риму, виявляли непокору, бунти, що іноді виливалися в так звані союзницькі війни. Вони вимагали повної рівноправності з Римом та римського громадянства. У війнах Риму з Пірром чи карфагенянами, коли Пірр і Ганнібал воювали в самій Італії, деякі італійські общини перейшли на їхній бік. Щоправда, після перемоги Риму над цими грізними ворогами вони жорстоко поплатилися за зраду.
» следующая страница »
1 ... 117 118 119 120 121 122123 124 125 126 127 ... 215