Промисловий прибуток — перетворена форма додаткової вартості, створюваної додатковою працею найманих працівників, представлена як породження авансованого промислового капіталу.
Це визначення дає змогу з'ясувати сферу, в якій створюється прибуток (сфера виробництва товарів); джерело прибутку — ним є додаткова праця найманих працівників; матеріальний зміст прибутку — додаткова вартість як складова вартості вироблених товарів.
Прибуток є не лише створеною, а й реалізованою додатковою вартістю. Економічна реалізація втіленої в товарі додаткової вартості відбувається у сфері обігу товарів шляхом їх продажу. Якщо в силу певних причин (перевиробництво товарів тощо) товар не подолає сферу обігу, тобто не буде проданим, не перетвориться на певну суму грошей, то втілена у ньому додаткова вартість не реалізується власником товару. Тому прибуток є явищем (і категорією) не тільки сфери виробництва, а й сфери обігу — у першій він створюється, у другій — економічно реалізується, що породжує уявлення, видимість, ніби прибуток виникає у сфері купівлі-про- дажу товарів. Ця обставина обумовлює можливу і реальну кількісну неоднаковість додаткової вартості і прибутку. Економічним інструментом кількісної розбіжності додаткової вартості і прибутку є ціна, якою опосередковується купівля-продаж товарів. Її відхилення вгору або вниз від вартості товару під впливом неврівноваженості попиту і пропозиції товарів, інших притаманних ринковій економіці чинників зумовлює кількісну розбіжність між додатковою вартістю і прибутком як перетвореною її формою. Особливо яскраво ця розбіжність як стійка тенденція, закономірність виявляється у категоріях «норма прибутку» і «ціна виробництва».
Згідно з марксистською концепцією прибуток як перетворена форма додаткової вартості перебуває у суперечності з іншою складовою доданої вартості — заробітною платою як перетвореною формою вартості робочої сили. Наслідком цього є завуальованість відносин між найманими працівниками і підприємцями-капіта- лістами. Так, найману працю представляє заробітна плата, яка, приховуючи поділ праці на необхідну і додаткову, створює уявлення, що найманий робітник продає саме працю, а не свою здатність до неї, а капіталіст її повністю оплачує. А на протилежному полюсі капіталу місце додаткової вартості посідає прибуток, який видається не породженням живої праці, а породженням усього (С +У) авансованого капіталу.
Між прибутком і заробітною платою як перетвореними формами двох частин доданої вартості існує обернено пропорційна залежність — зростання прибутку понад величину доданої вартості зумовлює зменшення заробітної плати, і навпаки. У цьому полягає суперечність складових доданої вартості, яка виявляється у боротьбі найманих працівників за збільшення заробітної плати, а підприємців — за збільшення прибутку і є одним із чинників соціальної нерівноваги та нестабільності.
Автор теорії «трьох факторів виробництва» Ж.-Б. Сей в одних випадках трактував прибуток як дохід на капітал, а в інших — як заробітну плату капіталіста за управління підприємством. Ці погляди на прибуток розвинули англійський економіст А. Маршалл, американські економісти Френк-Хайнеман Найт (1885—1974), П'-Е. Самуельсон, Едвард Чемберлін (1899—1967), американський філософ і психолог Джон Дьюї (1860—1953) та ін. Зокрема, англійський економіст Рой Харрод вважав, що прибуток люди заробляють службою, особистим старанням, роботою уяви, мужністю, а австрійсько-американський економіст Й. Шумпетер розглядав прибуток як результат здатності підприємця до новаторства.
Погляди на природу прибутку в сучасній західній економічній літературі, які знаходять багато прихильників і на українських теренах, зводяться до таких чотирьох положень:
1. Прибуток як дохід від факторів виробництва, винагорода власника підприємства (фірми) за надані ним фактори (засоби) виробництва. Тобто ним є дохід від факторів виробництва — відсоток, рента, заробітна плата.
» следующая страница »
1 ... 153 154 155 156 157 158159 160 161 162 163 ... 452