□ розкриває внутрішню глибину економічних процесів;
□ створює потребу у сильній державній владі;
□ пробуджує та виховує право усвідомлення, необхідність порядку й законності в усіх сферах життя та діяльності, в тому числі й на ринку нерухомості [Горемыкин В.А. Экономика недвижимости: Учебник. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Издательско- книготорговый центр «Маркетинг», 2002. - с.9].
Поняття “нерухомого майна” вперше сформовано в римському праві у зв’язку з веденням в суспільний обіг земельних ділянок та інших природних об'єктів: право власності передбачає право володіння, розпорядження і використання об'єктів нерухомості в цілях і межах, що не порушують права власників, а також дотримання обмежень (сервітутів)
(рис. 6.2).
В той час, як бачимо, вже була відома така форма права власності з обмеженням як сервітути. До них відносилися слідуючи права: проходити або проїжджати через сусідську територію, перевозити вантаж, проводити воду від сусідських водоканалів, пасти худобу на сусідських ділянках, підпирати споруду об стіну сусіда і т. д.
В дореволюційній Україні це поняття було застосоване в указі Петра 1 від 23 березня 1714р. “Про порядок спадкоємства на рухоме і нерухоме майно” для обмеження обороту нерухомості та її спадкоємства. В радянський період після відміни приватної власності на землю поділ речей на рухомі й нерухомі трансформувалось в поняття основних та оборотних фондів, а земельні ділянки враховувалися окремо по видах і лише в натуральних одиницях виміру за площею. Сьогодні поняття “нерухомість” стало загальноприйнятим в усіх країнах світу [29].
Рис. 6.2 Тріада повноважень |
В дореволюційній Україні це поняття було застосоване в указі Петра 1 від 23 березня 1714р. “Про порядок спадкоємства на рухоме і нерухоме майно” для обмеження обороту нерухомості та її спадкоємства. В радянський період після відміни приватної власності на землю поділ речей на рухомі й нерухомі трансформувалось в поняття основних та оборотних фондів, а земельні ділянки враховувалися окремо по видах і лише в натуральних одиницях виміру за площею. Сьогодні поняття “нерухомість” стало загальноприйнятим в усіх країнах світу.
У власника нерухомості концентруються всі три названих повноваження. Але окремо (а іноді й усі разом) вони можуть належати іншому законному (титульному, що спирається на певну юридичну основу — титул)
власнику об'єкта нерухомості, наприклад орендарю. Останній не тільки володіє та користується нерухомістю власника-орендодавця за договором, але й має право з його згоди здати нерухоме майно в суборенду, тобто у відомих рамках розпорядитися ним. Однак сама по собі «тріада» правомочності ще недостатня для характеристики прав власника.
Власник має право передавати іншим особам свої права володіння, користування і розпорядження належним йому нерухомим майном, залишаючись його власником, наприклад, при здачі нерухомого майна в оренду. На цьому заснована й можливість передачі нерухомого майна в довірче управління іншій особі, що не спричиняє переходу до останнього (довірчому керівнику) права власності на передане нерухоме майно. Довірче управління є способом здійснення власником належної йому правомочності, однієї з форм реалізації правомочності розпорядження, але зовсім не встановленням нового
права власності на нерухоме майно.
Суб'єктами права власності можуть бути будь-які суб'єкти цивільного права: фізичні та юридичні особи (крім унітарних підприємств і установ, що фінансуються власником), держава, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти цивільного права (стаття 2 Цивільного кодексу України). Тому усе розглянуте нами вище є характерним і для підприємства.
» следующая страница »
1 ... 175 176 177 178 179 180181 182 183 184 185 ... 433