Основи інвестиційного менеджменту

Крім того, якщо акцент у теорії Марковіца був зроблений не на економічний аналіз вихідних постулатів теорії, а на математичний аналіз їхніх наслідків і розробку алгоритмів рішення оптимізаційних задач, то в підході Торбіна основний акцент зроблений на аналіз фак­торів, що змушують інвесторів формувати портфелі активів, а не три­мати капітал у якій-небудь одній формі.

До середини 60-х рр. закінчується перший етап розвитку сучасної теорії інвестицій і починається наступний, пов’язаний з так званою моделлю оцінки капітальних (фінансових) активів, чи САРМ. Її осно­ву складають роботи Шарпа, Літнера, Моссіна, що були присвячені одній проблемі: визначення цін на ринку акцій, якщо всі інвестори, володіючи однаковою інформацією, однаково оцінять прибутковість і ризик окремих акцій і будуть формувати оптимальні в контексті теорії Марковіца портфелі, виходячи з індивідуальної схильності до ризику. Основним результатом САРМ з’явилося встановлення співвідношен­ня між прибутковістю і ризиком активу для рівноважного ринку. Вве­дення понять систематичного і несистематичного ризику дозволило одержати лінійний характер зв’язку між прибутковістю і ризиком і дати його точне аналітичне представлення.

Наприкінці 70-х рр. ця теорія зазнала гострої критики в роботах Річарда Ролла, оскільки САРМ у принципі не допускає емпіричної перевірки. Питання про верифікаційність цієї теорії не вирішено і сьо­годні.

Приблизно в той же час Стівом Россом була запропонована аль­тернативна модель оцінки капітальних (фінансових) активів, що одер­жала назву «арбітражної моделі» чи АРМ. Вона будується на основі того, що співвідношення між очікуваною прибутковістю і ризиком повинне бути таким, щоб жоден індивідуальний інвестор не міг одер­жати необмежений дохід від чисто арбітражної угоди.

Проте, незважаючи на це, САРМ залишається найбільш значною і впливовою сучасною фінансовою теорією, на якій ґрунтуються прак­тичні посібники з фінансового менеджменту при виборі стратегії дов­гострокового інвестування. До 80-х рр. інвестиційна теорія, що синте­зує портфельну теорію Марковіца — Торбіна і САРМ, набуває широ­кого застосування.

Паралельно з розвитком зазначених теорій розвивалися й інші розділи фінансової науки. У 50 — 60-х рр. з’явилися роботи Франко Модільяні і Мертона Міллера з фінансів корпорацій і фінансового менеджменту. У 1973 р. Рубінштейн зробив спробу перегляду тради­ційної теорії фінансів корпорацій з врахуванням ідей портфельного аналізу.

Ще один цикл досліджень пов’язаний з побудовою так званої теорії ефективного ринку, присвяченої проблемі «адекватності» ринкових цін фінансових активів. Гіпотеза ефективності ринку стверджує, що рин­кові ціни в цілому відображають практично всю доступну інвесторам інформацію, тому коливання цін випадкові, не підлягають прогнозу­ванню й одержувати доход від недооцінених і переоцінених активів досить довго практично неможливо. Ця гіпотеза і пов’язана з нею мо­дель «випадкового блукання» ринкових цін активів підштовхнули до застосування динамічних теоретико-імовірнісних моделей, основаних на теорії випадкових процесів. Майроном Шоулсом та Фішером Бле- ком була запропонована модель опціонів, названа їх іменами. З ними тісно пов’язані і роботи Роберта Мертона, які містять безліч застосов­них на практиці схем розрахунків за опціонами.

Існують два основних підходи [14], на основі яких відбувається управління портфелем цінних паперів інвестора. Перший з них — тра­диційний, оснований на методах фінансового управління і припускає створення збалансованого портфеля, що включає в найрізноманітніші фондові інструменти, з врахуванням міжгалузевої диверсифікованості, при цьому інвестиції робляться в добре зарекомендовані, успішні ком­панії.

Другий підхід — сучасний, припускає, що, по-перше, успіх інвес­тицій в основному залежить від правильного розподілу засобів за ти­пами активів. Проведені експерименти показали, що інвестиційний прибуток визначається: на 94% — вибором типу використовуваних ак­тивів (акції, казначейські векселі, довгострокові державні облігації, похідні фінансові інструменти т. ін.); на 4% — вибором конкретного виду цінного папера заданого типу; на 2% — оцінкою моменту закупівлі, оскільки папери одного типу корелюють між собою. В умовах укра­їнського ринку ці співвідношення можуть бути дещо іншими, оскіль­

 

« Содержание


 ...  151  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я