Власникові опціону надається право купувати акції за ціною, установленої в контракті опціону.
Деякі компанії використовують опціони, щоб утримувати своїх службовців і провідних менеджерів у фірмі, а також для заохочення їхньої продуктивної роботи. Іноді опціони використовуються для залучення в компанію талановитих менеджерів.
Існує два основних типи опціонів: опціони покупця й продавця. Той, хто купує опціони покупця, ставить на те, що ціна відповідних акцій виросте, а той, хто купує опціони продавця, ставить на зниження ціни акцій у майбутньому. Опціонний дилер сподівається, що ціна акцій зміниться в напрямку, протилежному від очікуваного тими, хто купує опціони покупця й продавців. Як правило, щоб захиститься від більших збитків, що виникають від значних змін ціни акції, опціонний дилер купує акції, за які він відразу платить гроші, коли продає опціон покупця, а також продає акції на строк без покриття при продажі опціону продавця. Продаж опціону без такого покриття називається продажем «голих» опціонів. Для підрахунку реальної ціни опціону можна скористатися декількома добре відомими моделями. Така ціна допомагає інвесторові визначити реальність установленої ціни опціону — завищена вона чи занижена.
Опціони дуже важливі, тому що дозволяють інвесторам перекласти ризик на спекулянтів, захищаючи себе від можливого падіння ціни акцій. Ці фінансові інструменти можна також використати для того, щоб звести до мінімуму збитки портфеля інвестицій. Опціони надають ширші можливості інвесторам і відіграють ключову роль у розробці розумної політики співвідношення ризику й доходу.
7.4. Управління портфелем цінних паперів
Під портфелем цінних паперів розуміється Іх упорядкована сукупність, яка відповідає прийнятному для інвестора рівню доходності, ризику та ліквідності [14]. Перш ніж сформувати портфель, інвестору необхідно: вивчити перелік цінних паперів, що обертаються на фондовому ринку України, оцінити їхні переваги і недоліки через критерій безпеки, прибутковості та зростання; мати первинну інформацію про емітентів і стан фондового ринку; визначитися з вибором типу портфеля і кількісним складом вхідних активів; мати загальне уявлення про можливості диверсифікованості портфеля, через співвідношення попиту та пропозиції при зміні цін і обсягу інвестицій. Управління портфелем цінних паперів повинно починатися з: оцінки динаміки цін скупки та продажу наявних у портфелі активів і рівня їх коливань; розрахунку рівня прибутковості цінних паперів, що складають портфель; визначення необхідного рівня прибутковості, що дозволяє врахувати рівень ризику вкладання засобів; розрахунку дійсної вартості акцій, що дозволяє з’ясувати доцільність придбання цінних паперів; з’ясування строку окупності акцій.
За ступенем ризику портфелі поділяються на агресивні, помірні та консервативні, а в залежності від цілей інвестора на:
• портфелі росту, орієнтовані на акції, які швидко ростуть на ринку в курсовій вартості. Ціль таких портфелів — збільшення капіталу інвесторів, тому власникам портфелів дивіденди можуть виплачуватися у невеликому розмірі або взагалі не виплачуватися;
• портфелі доходу, орієнтовані на одержання високих поточних доходів. Стабільне відношення виплачуваного відсотка і курсової вартості цінних паперів, що входять у такий портфель, вище середньо- ринкового. Отже, їхня курсова вартість зростає набагато повільніше;
• портфелі ризикованого капіталу складаються переважно з цінних паперів молодих компаній чи підприємств агресивного типу, що вибрали стратегію швидкого розширення на основі універсалізації, нової технології і випуску нової продукції;
• збалансовані портфелі частково складаються з цінних паперів, що швидко ростуть у курсовій вартості, а частково з високоприбуткових цінних паперів. Таким чином, цілі збільшення капіталу й одержання високого доходу, загальні ризики виявляються збалансованими;
» следующая страница »
1 ... 144 145 146 147 148 149150 151 152 153 154 ... 175