• спеціалізовані портфелі об’єднані не за загальним цільовим, а за найлокальнішим критерієм, наприклад: портфелі стабільного капіталу та доходу (в американській практиці це однорідні портфелі коротко- і середньострокових депозитних сертифікатів); портфелі короткострокових фондів (складаються з короткострокових цінних паперів); портфелі середньо- і довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформовані, як правило, з облігацій); регіональні чи галузеві портфелі; портфелі іноземних цінних паперів [14].
Теорія інвестиційного портфеля побудована на основі статистичного підходу (це, зокрема, робить її слабопрацюючою в умовах сучасного українського фондового ринку у силу його «непрозорості»), тобто про прибутки і ризик можна говорити тільки в середньому, за результатами діяльності протягом тривалого часу [24]. Практика показує, що пропозиція більш-менш оптимальної моделі портфеля цінних паперів може мати місце тільки на підставі наявності перерахованої вище інформації мінімум за 1 рік, а найбільш правомірний результат — за три роки.
У закордонній економічній літературі існує досить струнка інвестиційна теорія, що пройшла у своєму розвитку кілька етапів [20,24]. Перший із них, що відноситься до 20 — 30 -х рр. ХХ ст., збігається з зародженням теорії фінансів як науки і представлений основними роботами Ірвінга Фішера з теорії процентної ставки, а також Вільямса, який запропонував теоретичний підхід до оцінки капітальних вкладень. У той час користувалися гіпотезою про повну визначеність економічних умов ухвалення фінансового рішення і математичних засобів фінансової математики. Незважаючи на панування «детерміністичного» підходу, присутність і важливість визначення факторів невизначеності і ризику усвідомлювалися. У 1921 р. Найтом запропонований якісний аналіз цих факторів у контексті теорії фінансів. Лише з появою сучасних теоретико-імовірнісних методів дослідження впливу ризику на ухвалення інвестиційного рішення такий напрямок одержав назву сучасної теорії інвестицій.
Її початок пов’язують з появою в 1952 р. статті Гаррі Марковіца «Вибір портфеля», у якій вперше була запропонована математична модель формування оптимального портфеля цінних паперів і приведені методи побудови таких портфелів за певних умов. Основною заслугою Марковіца є розроблена теоретико-імовірнісна формалізація розуміння прибутковості і ризику, що відразу дозволило перевести задачу вибору оптимальної інвестиційної стратегії на строгу математичну мову. Вона є задачею квадратичної оптимізації при лінійних обмеженнях. В даний час вона є однією з найбільш вивчених оптимізацій- них класів задач, які мають достатнє число ефективних алгоритмів рішення. Марковіц постійно займався удосконаленням запропонованої моделі.
У 1963 р. учнем Марковіца Вільямом Шарпом була запропонована однофакторна модель ринку капіталу, у якій вперше з’явилися ті, що стали згодом знаменитими, «альфа-» і «бета-» характеристики акцій. На основі цієї моделі Шарп запропонував спрощений метод вибору оптимального портфеля, який зводив задачу квадратичної оптимізації до лінійного.
Вважається, що модель Марковіца доцільно використовувати, в основному, на першому етапі формування портфеля активів при розподілі капіталу за різними типами активів: акціями, облігаціями, нерухомістю, депозитами і т.ін. Однофакторна модель Шарпа використовується при цьому на другому етапі, коли капітал, що інвестується у визначений сегмент ринку активів, розподіляється між окремими конкретними активами, які складають обраний сегмент (тобто за конкретними акціями, облігаціями і т.ін.)
Наприкінці 50-х початку 60-х рр. з’явилися роботи Джеймса Тор- біна. Проте, слід зазначити деяку відмінність його підходу від теорії
Марковіца. Підхід Марковіца лежить у руслі мікроекономічного аналізу й акцентує увагу на поводженні окремого інвестора, що формує оптимальний, з його погляду, портфель на основі оцінки прибутковості і ризику активів, що включаються в нього. Крім того, спочатку модель стосувалася акцій, тобто ризикових активів, а Торбін запропонував включати в аналіз і безризикові активи (наприклад державні облігації). Такий підхід є, власне кажучи, макроекономічним, оскільки об’єктом вивчення стає розподіл сукупного капіталу в економіці у формі цінних паперів і формі готівки.
» следующая страница »
1 ... 145 146 147 148 149 150151 152 153 154 155 ... 175