- безпосередньо прав власності та механізмів їх захисту (гарантій);
- обов’язків і відповідальності, які виникають внаслідок використання об’єктів, що перебувають у власності;
- типів і способів регулювання прав власності.
Основи сучасної неоінституціональної теорії прав власності закладені Р. Коу- зом у знаменитій статті “Проблема соціальних витрат” (196g) [4]. Звернувшись до проблеми відповідальності за негативні зовнішні ефекти, які можуть виникати в процесі економічної діяльності, Р. Коуз дійшов висновків, які стосуються практично всіх зазначених елементів системи інституцій, що регулюють відносини власності. Сформульована згодом Дж. Стіглером на основі згаданої статті теорема Коуза стала одним з найвищих досягнень економічної думки другої половини ХХ століття і суттєво вплинула на подальший розвиток не тільки неоінституціо- нальної, але й інших теорій. Зміст теореми у тому, що лише за умов чіткого визначення прав власності і відсутності трансакційних витрат, алокація ресурсів (структура виробництва) буде залишатися незмінною і ефективною незалежно від змін у розподілі прав власності. В оригінальному викладі ця теза Р. Коуза має такий вигляд: “Перерозподіл прав власності здійснюється на основі ринкового механізму і веде до збільшення вартості виготовленої продукції”, а отже “кінцевий результат (який максимізує цінність виробництва) не залежить від правого вирішення (відносно початкової специфікації прав власності)” [4, с. 142]. Попри зовнішню простоту і лаконічність, теорема Коуза підводить до цілого ряду важливих теоретичних та практичних висновків.
По-перше, стає зрозумілим, що різниця між приватними і соціальними витратами або втратами (екстерналії) є наслідком “розмитості” прав власності. За умов чіткого визначення цих прав у зацікавлених сторін з’являється можливість вирішення проблеми екстерналій шляхом придбання або продажу прав на шкідливий або корисний побічний ефект своєї діяльності і перетворення тим самим зовнішніх витрат чи втрат на внутрішні, тобто їх інтерналізації.
По-друге, відпадає багато звинувачень на адресу ринку у “провалах”, оскільки стає ясно, що деякі негативні зовнішні ефекти з’являються не тому, що ринок у принципі не спроможний їх подолати, а через “розмитість” і не чітку визначеність прав власності. У даному випадку шкода, що заподіюється стороннім особам, організаціям та природному середовищу свідчить скоріше про “провали держави”, яка з тих чи інших причин не створює досконалі закони або не забезпечує їх виконання. Крім того, стає зрозумілим те, що наявність негативних зовнішніх ефектів не завжди є достатньою підставою для безпосереднього державного втручання у економічні процеси, а також те, що пряме регулювання з боку держави можна виправдати лише тоді, коли можливості правових і економічних методів впливу повністю вичерпані.
По-третє, поглиблюється розуміння ролі і значення трансакційних витрат. Якщо їх величина відмінна від нуля (а це у реальній економічній системі має місце завжди і скрізь) розподіл прав власності стає фактором, обумовлюючим ефективність і структуру виробництва.
Проблема розподілу прав власності особливо актуалізується в економіках перехідного періоду, для яких характерні широкомасштабні процеси роздержавлення та приватизації. З огляду на це, застосування неоінституціональних методологічних підходів у регулюванні вказаних процесів в Україні сприяло б збільшенню кількості ефективних власників та формуванню раціональної структури народногосподарського комплексу.
Будь-який акт обміну розглядається теорією прав власності як взаємна передача тих чи інших складових пучка правоможностей. Каналом передачі слугує контракт. Для того, щоб він у достатній мірі виконував свою роль, потрібна якомога точніша і детальніша специфікація прав власності та їх надійний захист.
» следующая страница »
1 ... 51 52 53 54 55 5657 58 59 60 61 ... 241