1. Технології, які збільшують виробіток продукції, залишаючи сталою кількість ресурсів.
2. Технології, які знижують собівартість продукції через споживання меншої кількості одного чи декількох видів виробничих ресурсів, залишаючи при цьому сталим рівень обсягу виробництва.
3. Технології, що знижують собівартість продукції завдяки економії ресурсів або їх заміни на інші, за умов сталого обсягу виробництва.
4. Технології, що використовують принципово нові ресурси або спрямовані на виробництво нового продукту.
Проте, на нашу думку, розуміння ролі технології у забезпеченні конкурентоспроможності підприємства не може обмежуватися лише окресленими А. Томпсоном і Дж. Формбі напрямами її використання. Слід також враховувати і характер самої технології. У цьому контексті доцільно взяти до уваги висловлену
І. Ансоффом думку, що вибір технології повинен відбуватися з огляду на її здатність до змін. На основі дослідження взаємозв’язку між характером попиту на продукцію і рівнем мінливості технологій він поділив їх на стабільні, плодотворні та мінливі [5, с. 147-150]. За допомогою характеристик мінливості технології можна виділити та спрогнозувати вимоги, які ставляться перед технологією в певній галузі. Так, за дослідженнями, проведеними І. Ансоффом в галузях промисловості, які досягли своєї зрілості, основний акцент ставиться на деяких покращеннях технології, але самі зміни в технології не є суттєвими, тобто вона залишається досить стабільною на протязі довгого періоду часу. В галузях з високим рівнем конкуренції, за якої фірма може утримувати ринкові позиції не за рахунок вдосконалення виробництва і збільшення обсягів дещо поліпшеної продукції, а завдяки постійному оновленню своїх товарів, увага має концентруватися на технологіях, які здатні швидко переналагоджуватися на випуск нових продуктів, тобто плодотворних. Найскладнішою є ситуація, за якої конкурентоспроможність продукції досягається лише через заміну технології її виготовлення, водночас життєвий цикл попиту на продукт далекий від завершення (тобто впровадження нових технологій суттєво покращує спосіб виробництва або характеристики продукту, на який існує традиційно високий попит). Тут відбувається радикальна зміна технологій і такі технології І. Ансофф охарактеризував як мінливі. На наш погляд, це має суттєве значення для обґрунтування доцільності і моменту залучення нової технології і повинно бути відображено у відповідних методиках.
Суттєвим доповненням для визначення ролі технологій у забезпеченні конкурентоспроможності підприємства відіграють дослідження Дж. Вудворд та Дж. Томпсона [40, с. 110-112]. Зокрема, Дж. Вудворд класифікувала технології залежно від масштабу їх використання, виділивши такі групи технологій: дрібно- серійного, одиничного та індивідуального виробництва; крупносерійного або масового виробництва; безперервного виробництва. Дж. Томпсон в основу свого технологічного підходу заклав ідею взаємовідносин людей та на її основі виділив багатоланкові, посередницькі та інтенсивні технології. Згадані дослідження показують, що корисність застосування певної технології залежить від її відповідності розмірам виробництва та особливостям взаємодії людей при її використанні.
Отже, з позиції стратегічного підходу зміст управління технологічними змінами на підприємстві можна трактувати як процес формування технологічних переваг підприємства, який розробляється відповідно до його внутрішніх можливостей, параметрів зовнішнього середовища, вартісних, якісних і часових характеристик сучасного виробництва, тобто системно. Як зазначає Р. Фатхутдінов, “використання системного підходу в управлінні технологічною конкурентоспроможністю підприємства обумовлює системне бачення рівнів її формування, їх субординацію, регулятивні можливості, взаємозумовленість, які мають бути враховані у розробці організаційно-економічного забезпечення цього процесу” [61, с. 348].
» следующая страница »
1 ... 161 162 163 164 165 166167 168 169 170 171 ... 241