За висновками закритого засідання Ради національної безпеки та оборони України, на сьогодні країна, на жаль, так і не виробила єдиної політики розвитку вітчизняної авіації. Проте уряд України прийняв рішення, згідно з яким з 1 жовтня 2000 року авіабудівні проекти мають фінансувати за «окремим графіком бюджетної політики»
.
Разом з тим, слід зазначити, що аналіз проблем, які виникають у процесі маркетингового забезпечення, зокрема просування авіатехніки, та реагування на них не перевищують 1-2 місяців. Це просто фантастично для світового авіабудування в цілому, а особливо для СНД. Крім того, велику увагу авіапід- приємства України приділяють вирішенню проблем створення системи сервісного обслуговування та гарантій, що є неодмінною умовою міжнародного визнання українського експорту авіапродукції.
Третій напрям потенційного експорту української високотехнологічної продукції - поставки панцирної техніки. Український танк Т-84 УД успішно конкурує з російським Т-90 за «звання» найкращого середнього танка сучасності. Справжнім проривом у цьому плані став «великий танковий контракт» з Пакистаном вартістю понад $1,5 млрд, виконання якого вже завершено. Танкобудівники з харківського Виробничого об’ єднання ім. Малишева подолали великі труднощі на цьому специфічному ринку. Усю торгівлю радянською військовою технікою проводили спеціалізовані московські зовнішньоекономічні організації, які після розпаду СРСР доклали всіх зусиль, щоб традиційні покупці надалі купували саме російську, а не українську військову техніку. Крім того, у світовій пресі російські конкуренти запустили антирекламну кампанію щодо українського танка. Коли ж контракт з Пакистаном усе ж було підписано, російські партнери намагалися зірвати його виконання, відмовившись постачати харків’янам комплектуючі, зокрема танкові гармати. Протягом рекордно короткого терміну, за 6 місяців, українське підприємство - сумське Виробниче
об’єднання ім. Фрунзе освоїло випуск танкової гармати. Більше того, на прохання пакистанців, сумську гармату зроблено відповідно до стандартів НАТО.
Вартість іншого, ще більшого, турецького танкового контракту оцінювали в $4 млрд, йшлося про постачання 1000 танків для збройних сил Туреччини. При цьому більшу частину танків мали б збирати в самій Туреччині з технічною допомогою і комплектуючими фірми-переможця. Харківські танкобудівники розробили на базі Т-84 УД спеціальну модифікацію «Ятаган», яка повністю враховує всі специфічні вимоги турецьких військових. Конкурентами України є танкобудівники із США, Німеччини та Франції. І попри те, що український танк є значно дешевшим за машини західних конкурентів, а за своїми техніко-тактичними даними переважає їх, перспективи не вельми втішні.
У цьому випадку, так само, як і у випадку з літаками чи ракетами, успішному просуванню української військової та космічної техніки на зарубіжних ринках заважають не стільки економічні, суто маркетингові, скільки політичні чинники. Українська держава вважає основним принципом своєї зовнішньої політики багатовекторність. Україну не вважають повністю «своєю», союзником ані в Москві, ані в Вашингтоні чи Брюсселі. І відповідно не бажають ставити свою обороноздатність у залежність від співпраці з таким непевним партнером. Саме ці політичні міркування дуже часто зводять нанівець усі маркетингові зусилля підприємств українського ВПК.
Дещо інша ситуація склалася в суднобудуванні (60 % усіх кораблів радянських Військово-морських сил свого часу було побудовано на українських заводах). Хоча намагання продавати за кордон військові кораблі не вінчаються успіхом, миколаївські суднобудівники нині налагодили співробітництво з грецькими та нідерландськими фірмами. На жаль, ідеться не про закінчене виробництво траулерів, танкерів чи рефрижераторів, а лише про виготовлення корпусів, які іноземні партнери начиняють своїм обладнанням. Але й така форма співробітництва дозволяє вижити підприємствам*.
» следующая страница »
1 ... 100 101 102 103 104 105106 107 108 109 110 ... 112