Заперечуючи тезу Кейнса про зумовленість економічного циклу коливаннями інвестицій, Фрідмен стверджував, що причиною циклів є зміни грошової маси, невідповідність між попитом на гроші та їх пропозицією. Аргументувалося це положення визначальною роллю показника динаміки грошової маси порівняно з іншими економічними показниками; наявністю кореляції між динамікою маси грошей в обігу і динамікою національного доходу (або наявністю причинно-наслідкових зв'язків між зміною кількості грошей і величиною валового кінцевого продукту); відсутністю різкого зниження грошової маси під час економічних криз (у т. ч. кризи 1929-1933, 1937-1938 років та ін.). Монетариста проаналізували значний масив статистичних даних з метою виявлення взаємозв'язку між динамікою темпів зростання грошової маси і циклічними коливаннями в економіці США за період 1867 - 1960 рр., в тому числі порівнюючи динаміку грошової маси і доходу під час 20-ти економічних циклів із середньою тривалістю 10-11 років. Це дало змогу їм виявити тенденцію випереджаючої зміни грошової пропозиції на кілька місяців щодо обсягів зростання національного доходу.
Фрідмен та Анна Шварц (прихильник цієї концепції) оперували даними про те, що підвищення федеральною резервною системою США облікової ставки у 1920 р. до 4,75 % призвело до зменшення грошей в обігу на 9 %, а це, у свою чергу, - до скорочення промислового виробництва на 30 %. У 1931 р. облікову ставку було підвищено з 1,5 до 3,5 %, наслідок
- зменшення грошей в обігу на 14% і скорочення виробництва на 24 %.
У процесі пристосування грошового попиту до рівня економічної активності й цін, що змінюються із зміною маси грошей в обігу,
порушуються межі рівноважного стану (стану рівноваги), оскільки грошовий попит випереджає приріст (або зменшення) грошової пропозиції. Причиною такого випередження є те, що власники різних активів оцінюють їх на основі не реальної, а завищеної (або заниженої) динаміки цін, тобто переоцінюють або недооцінюють реальну вартість своїх активів, внаслідок нібито виникає циклічний характер пристосування цих величин, який зумовлює, на думку Фрідмена, циклічне коливання в економіці.
Стверджуючи, що попит на гроші є стабільною величиною, монетаристи вважають їх пропозицію дуже нестабільною, спричиненою політикою банків та інших кредитно-фінансових інститутів.
З урахуванням цього повинні формуватися тактика і стратегія грошово-кредитної політики уряду і центрального банку. Водночас Фрідмен наголошує, що намагання протидіяти циклічним коливанням за допомогою гнучкої грошово-кредитної політики більше шкідливе для господарства, ніж корисне, внаслідок недосконалого знання механізму впливу грошей і затримки у процесі здійснення такої політики і в процесі регулювання. Зокрема, автор вважає, що пряме державне регулювання економіки дає ефект із значним запізненням (від 8 до 14 місяців). За цей час в економіці може настільки змінитись ситуація, що треба буде приймати протилежні за змістом заходи. Тому він пропонує центральним банкам тривалий час збільшувати грошову масу приблизно на 3 - 4 % щорічно незалежно від економічної кон' юнктури, що корелюється з темпами зростання національного доходу за цей час.
М. Фрідмен та його прихильники основними засобами монетарної антициклічної політики вважають "дешеві гроші "з метою здешевлення кредиту і збільшення на цій основі обсягів сукупних витрат і зайнятості, особливо за економічної кризи (спаду - за їх висловлюваннями) або депресії. Основним засобом антиінфляційної монетарної політики вони вважають політику "дорогих"грошей, тобто зменшення пропозиції грошей, і на цій основі зниження сукупних витрат в умовах економічного зростання.
Фрідмен заперечував наявність довготермінового взаємозв'язку між інфляцією і безробіттям, що з її допомогою (інфляції, або шляхом стимулювання попиту) можна забезпечити низький рівень безробіття; тим самим він не погоджувався з більш поміркованою думкою про можливість за допомогою помірної інфляції сприяти зростанню зайнятості.
» следующая страница »
1 ... 47 48 49 50 51 5253 54 55 56 57 ... 279