Одним із наступних варіантів удосконалення неокласичної концепції економічного зростання стала характеристика ролі технічного прогресу у такому зростанні. З цією метою неокласики ввели поняття "ефективність технічного прогресу"- вплив на економічне зростання підвищення ефективності виробничих факторів у зв'язку з розвитком науки, освіти, підвищення кваліфікації та ін. Такий вплив, на їх думку, зумовлюють зростання темпів технічного прогресу та його частки в темпах зростання обсягів продукції. Важливою ознакою технічного прогресу є зростання економії внаслідок збільшення масштабів виробництва, зокрема з поглибленням спеціалізації, кооперування виробництва тощо. Виокремлюються два основні типи такого прогресу:
1 Нейтральний тип. З нього випливає, що вплив на граничні продукти окремих виробничих факторів є однаковими;
2 Не нейтральний або домінуючий тип. При цьому враховують еластичність заміни факторів виробництва залежно від зміни цін на них, що, в свою чергу, зумовлює зміни граничних продуктів, їх співвідношення в продукті, яке вимірюється показником капітало- інтенсивностгі. Найбільший внесок у зв'ясування таких змін внесли американські економісти Р. Солоу та Е. Денісон. Останній однак метафізично виокремив технічний прогрес без урахування таких чинників, як вплив зростання рівня освіти і кваліфікації працівників на підвищення якості праці. На цій основі він дійшов висновку, що такий технічний прогрес забезпечує зростання на третину національного доходу. Аналізуючи вплив інших факторів на економічне зтостання, американський автор стверджує, що внаслідок прогресу знань (технологічних та управлінських) національний доход зростає на 20 %, а низка інших другорядних факторів (стимулювання праці, ефект масштабу виробництва і посилення його спеціалізації, структурні зміни виробництва та державний капітал) забезпечують 12 % такого приросту.
Позитивним аспектом побудови таких моделей є, передусім, емпірична кількісна оцінка ролі окремих факторів у сучасному економічному зростанні. Проте її достовірність може бути забезпечена з урахування синергічного ефекту взаємодії цих факторів з працею робітників і абстрагування від їх граничної продуктивності. Недосконалість цих моделей засвідчує й те, що вклад найманої праці у створення національного доходу оцінюється лише на основі їх частки доходів у чистому продукті (національному доході), не врахування якості освіти (Е. Денісон спочатку оцінював роль освіти в економічному зростанні на рівні 24 %, а відтак -13,2 % і нижче). Крім того, отримані при цьому висновки були поширені на сферу розподілу національного доходу на довготривалий період. При цьому робились спроби з'ясувати вплив ефекта технічного прогресу та ефекга заміщення ресурсів
. В останньому випадку, однак не слід підмінювати один процес заміни - фондооснащеносгі (капіталооснащеності або капіталоозброєносгі) і співвідношенням заробітної плати і прибутку на інший (зміну ресурсів та їх граничних продуктів).
В цілому, серед сучасних західних економістів поширення набули такі дві точки зору щодо основних факторів економічного зростання:
1 англійські економісти М. Бурда та Ч. Виплош відносять до
них збільшення наявної праці, нагромадження капіталу та
2
технічнии прогрес;
2 П. Самуельсон та В. Нордгауз називають такими факторами капітал, робочу силу, освіту, нововведення та науково-технічний
3
прогрес .
Водночас на основі зроблених неокласивами висновків щодо впливу науково-технічного прогресу на економічне зростання істотно модифікувалась економічна політика, зокрема, зросли витрати держави на розвиток науки, освіти, підготовку та перепідготовку кадрів. Це помітно вплинуло на політику фірм та корпорацій щодо підвищення кваліфікації найманих працівників.
» следующая страница »
1 ... 52 53 54 55 56 5758 59 60 61 62 ... 279