Ринкову цінність визначеної цим законом структури не можна назвати досить високою, оскільки за своїми організаційними цілями вона набирає форми консорціуму, хоча, в принципі, за системою взаємовідносин між учасниками це має бути холдинг. Останній як одна з форм об’єднання підприємств реалізує право на управління на вищому рівні, ніж право на власність, і є динамічнішою структурою, ніж ПФГ-консорціум. Крім того, встановлення (згідно із законом) строків існування ПФГ наперед фактично означає приреченість цієї структури на ліквідацію після закінчення строку реалізації затвердженої виробничої програми. Таким чином, ПФГ не можуть скласти реальної конкуренції на світовому ринку.
Для цього, по-перше, необхідним є механізм узгодження експортної спрямованості ПФГ і державних програм при зміні ринкової кон’юнктури, а він сьогодні відсутній. Виходом з ситуації могло б стати встановлення своєрідної шкали державних пріоритетів тих чи інших сфер економічної діяльності.
По-друге, за цих умов взагалі здається недоцільним прийняття окремого закону щодо ПФГ. Добровільне об’єднання легальних підприємств не потребує спеціального закону. У законодавствах більшості країн такий закон відсутній, а натомість існують суворі ан- тимонопольні закони, що обмежують монополію на ринку основної продукції. В юридичних законах повинні відображатися ті явища і процеси, які випливають з дії об’єктивних економічних законів, а не суб’єктивних факторів. ПФГ — це, в першу чергу, ознака економічної інтеграції суб’єктів підприємницької діяльності, а не їх особливого юридичного статусу. Інтеграційні процеси дістають своє вираження у формі холдингів, концернів і ФПГ, діяльність яких може регламентуватися іншими нормативними документами, положеннями та установчими договорами, а в разі транснаціональних ПФГ — і міждержавними угодами. З огляду на це, доцільно внести зміни до законів „Про підприємство» і „Про підприємництво», „Про банки і банківську діяльність», „Про господарське товариство» — з тим, щоб створити для всіх організаційно-правових структур рівні умови економічної інтеграції.
По-третє, надто зарегламентованим є, на нашу думку, передбачений законом механізм державно-монополістичного регулювання процесів створення ПФГ. Зареєструвати її дозволяється лише за умови існування державної програми, затвердженої Верховною Радою України. Рішення про створення ПФГ приймає Кабінет Міністрів України, який затверджує генеральну угоду про спільну діяльність її суб’єктів по виробництву кінцевої продукції, вичерпний перелік її найменувань, строк функціонування групи та ін. У разі закінчення строку дії державної програми, в рамках якої функціонувала ПФГ, Кабінет Міністрів України повинен своїм рішенням ліквідувати її.
По-четверте, як показує практика, міцними і ефективними стають переважно ті проекти великих реорганізацій, ініціатором яких виступає банк, а не група промислових підприємств, хай навіть і дуже потужних.
Участь банку в справах промислового підприємства автоматично підвищує рейтинг останнього. Як правило, іноземний капітал орієнтується саме на такі підприємства. А тому факт участі в їх роботі вітчизняного банку є умовою залучення іноземних інвестицій. У високороз- винутих країнах для інвестування у великі проекти створюються навіть об’єднання банків. Саме таке розуміння взаємодії банківського і промислового капіталів закладено і до законодавства Російської Федерації щодо формування ФПГ.
Український же закон з цього приводу передбачає збереження діючих технологічних зв’язків у промисловості та принижує роль банківського капіталу. З нього навіть не походить сама необхідність залучення банківського капіталу до промисловості, а наявність банку в складі учасників групи передбачається лише як можлива. Переставлення слів у назві «ПФГ» замість «ФПГ» має істотне значення: це дійсно приведення форми у відповідність із змістом.
» следующая страница »
1 ... 208 209 210 211 212 213214 215 216 217 218 ... 224