Положення Дж. Кейнса про недостатність сукупного ефективного попиту як основну причину безробіття, регулюванням якого держава може вирішувати проблему, активно підтримали інші дослідники (Р. Лекачмен, С Харрі- сон, Дж. Робінсон). Динамічні моделі неокейнсіанців, розроблені відповідно до післявоєнних умов розвитку, зняли статичні обмеження кейнсіанського підходу, врахувавши не лише стан депресії, а й піднесення.
Тісно перегукується з цими трактуваннями ринку праці, зайнятості й безробіття і концепція А. Філліпса, більше відома під назвою "кривої Філліпса". На основі емпіричних досліджень вчений встановив зворотну залежність між рівнем безробіття і темпами інфляції: чим вищий рівень безробіття, тим нижчі темпи інфляції, і навпаки. Виведена функціональна залежність стала головним аргументом його рекомендації про можливість регулювання рівня безробіття за рахунок інфляції, так само як і інфляції за рахунок безробіття.
Однак практичний світовий досвід засвідчив, що експансивна політика стимулювання сукупного попиту і розширення на цій основі зайнятості підштовхує не лише до розкручування інфляційної спіралі, а й призводить у перспективі до зростання безробіття. Стагфляція, тобто одночасне переплетення зростаючого безробіття і нарощуваної інфляції, протягом останнього періоду зумовила ренесанс неокласичних поглядів на природу та перспективи економічних процесів, зокрема зайнятості й безробіття.
Рішучими критиками кейнсіанської концепції зайнятості виступили представники монетаризму на чолі з М. Фрідменом. Висунута ними теорія адаптивних очікувань спростовує тезу про альтернативність у довготривалому періоді змін рівнів інфляції та безробіття. Відрив номінальної заробітної плати від її реальної купівельної спроможності швидко усвідомлюють як працівники, так і підприємці: перші вимагають підвищення заробітної плати, другі реагують на це згортанням виробництва й попиту на працю. Тільки максимальне вивільнення попиту і пропозиції робочої сили, включаючи обмеження тиску з боку профспілок на рівень заробітної плати, здатне підвести під зайнятість і безробіття економічну основу, повернувши їм активну роль факторів економічного зростання.
Виходячи з об'єктивних наслідків та передумов функціонування ринку, монетаристи виводять закономірність ринку праці у вигляді "природної норми безробіття", розуміючи під нею рівень безробіття, який за відсутності циклічних коливань дорівнює сумі структурного і фрикційного безробіття. Це гранично допустимий і разом з тим необхідний рівень безробіття. Причому гранична допустимість його зумовлюється зовсім не оптимальністю економічного зростання (остання може бути й нижчою, ніж природний рівень), а функціональними залежностями ринкової системи і передусім антиінфляційним ефектом мінімізації безробіття до певних меж. Намагання уряду скоротити розміри "резервної армії праці" до нижчих від її природної норми спричинятимуть посилення інфляційних процесів, оскільки на основі інфляційних очікувань поступово формуються уявлення і приймаються рішення щодо ділової активності й зайнятості. Врешті-решт економіка повертається до первісного стану безробіття, але вже на вищому інфляційному рівні.
При всій аргументованості й поширеності сьогодні мо- нетаристської концепції проблема зайнятості й безробіття в частині меж і загалом можливостей регулювання її за допомогою ринкового механізму залишається дискусійною. Чи не тому в 60—70-ті роки впливовим у науці став інсти туціональнишапрям, який відійшов від традицій мак- роекономічного аналізу і пояснював диспропорції ринку праці особливостями динаміки окремих галузей економіки, професійних і демографічних груп. Теоретичні конструкції цього напряму (Т. Веблена, Дж. Гелбрейта, Д. Ульмана та ін.) обґрунтовують помилковість основних принципів неокласичного аналізу стосовно реальної та повної інформованості суб'єктів ринку, їхньої вільної і раціональної мобільності, досконалої конкуренції. Навіть розвиток демократичних засад і техніко-інформаційних можливостей не позбавляє ринкову систему інерційності, що певною мірою паралізує ринкові процеси. Нарощувана неоднорідність ринку у вигляді множини секторів і робочих місць із різною специфікою характеристик, узгодження підприємницькими асоціаціями формальних і неформальних правил відносно питань найму, звільнення працівників та інших питань гальмують вільний перелив робочої сили, спричиняють типовість саме недосконалої конкуренції. Усі ці бар'єри поряд з іншими політико-правовими, національними, морально-психологічними факторами ("інституціями") в реальній дійсності й визначають поведінку суб'єктів на ринку праці. Тому вирішення проблем зайнятості й безробіття залежить від здійснення різного роду інституційних реформ. Головну проблему ринку праці — безробіття — інституціоналісти розцінюють як наслідок ринкової стихії, яка зумовлює циклічні коливання кон'юнктури. Звідси й пояснення пропонованих ними методів реалізації "соціального контролю" — державного антициклічного регулювання й планування економіки, соціального страхування безробітних тощо.
» следующая страница »
1 ... 158 159 160 161 162 163164 165 166 167 168 ... 246