Детінізація економіки у контексті трансформаційних процесів

Кризовий (патологічний) процес управління — це його злам, дія не­гативних чинників на об’єкти управління, прояв дисфункцій його регу­лятивних систем (як перший виток кризи) і захисно-компенсаторний виток, пов’язаний з реакцією об’єктів управління проти деструктивної дії чинників кризи (наприклад, ухилення від оподаткування у зв’язку з високим рівнем податкового тиску).

Таким чином, кризове управління є єдністю двох протилежних тен­денцій — руйнівної та захисної, які перебувають у постійній боротьбі. Ця боротьба і є сутністю кризи, визначає динаміку хвороби, її спрямованість. Два витоки кризового управління є проявом діалектики єдності і бороть­би протилежностей, вони структурно та функціонально в абстрактному просторі часу не мають певної адреси, тобто можуть за конкретних обста­вин бути прив’язані чи до рівня державного управління, чи до ланок не­державного управління як об’єктів впливу першого. Однак у контексті нашої проблеми ми пов’язуємо кризовий (патологічний) виток з кризою державного управління економікою. У зв’язку з цим слід розрізняти два різновиди зламу управління — зовнішній і внутрішній. Зовнішній вид зламу управління, наприклад, пов’язаний із зайвим (надлишковим) втру­чанням держави у діяльність інших суб’єктів господарювання, надлиш­ковими обмеженнями, заборонами, податковим тиском щодо їх діяль­ності; з позаекономічним (в тому числі протиправним) тиском на госпо­дарюючого суб’єкта з боку інших суб’єктів господарювання, дії яких система управління розцінює як загрозу зламу й активізує захисну реак­цію.

Внутрішній вид зламу управління пов’язаний з девіантною управ­лінською поведінкою периферійних суб’єктів господарювання — з їх еко­номічним, позаекономічним, кримінальним протистоянням по відношен­ню до вимог державних органів.

Активізація захисно-компенсаторних механізмів, як і послаблення їх дії, залежить насамперед від розвинутості самої системи управління, наявності в ній функцій захисту (безпеки) власних гомеостазних ме­ханізмів збереження. Носієм цієї самовідтворювальної функції держав­ного управління є не тільки держава, а й такі громадянські інститути, як підприємництво, профспілки, політичні партії та рухи

.

Ці функціональні механізми утворюються і працюють за такими принципами:

1)  моніторинг процесів девіації, передача інформації про необхідність задіяння відповідних компенсаторних механізмів;

2)   мобілізація захисних компенсаторних механізмів;

3)   зворотна інформація про послідовні етапи відновлення поруше­них функцій;

4)   формування у системі державного управління програми віднов­лення втрачених структур та функцій;

5)    оцінка адекватності та надійності проведеної компенсації у ди­наміці.

Рецидив кризи — новий прояв кризи після проведення антикризо- вих заходів і зовнішніх ознак ліквідації дії руйнівних чинників.

Переведення кризи удовгострокову хронічну форму означає, що криза має довгостроковий термін дії, з затухаючими та посилюючимися кризо­вими характеристиками.

Як відомо, конфлікти є об’єктивним елементом суспільних відно­син, це постійно, органічно, внутрішньо присутній їм чинник, пов’яза­ний з потенційно можливим або реальним зіткненням суб’єктів цих відносин на ґрунті протистояння тих чи інших інтересів, цінностей, пере­ваг.

У трансформаційний період розвитку економіки як особлива кон­фліктна домінанта виступає всезагальний соціально-економічний конфлікт, який є підґрунтям найважливіших сфер суспільного життя. Сутність цієї домінанти трансформаційного періоду виявляється у супе­речностях динаміки руху економічних процесів — демонтаж старих ме­тодів, принципів, структур та функцій управління, з одного боку, та на­рощування системи нових, нетрадиційних інституціональних структур — з іншого. Трансформаційний період означає також наявність глобально­го протистояння у системі управління носіїв різних, часто протилежних інтересів та цінностей, що суттєво впливає на сутність конфліктів.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 51 52 53 54 55 5657 58 59 60 61  ... 350