Як суспільне явище тіньова економіка притаманна усім соціально- економічним системам, є неодмінним їх атрибутом. Для його визначення використовується досить широкий, але різноплановий понятійний апарат: тіньова, підпільна, неврахована, нелегальна, неформальна, друга, чорна, неофіційна, паралельна, кримінальна, прихована тощо. Відсутність єдиного загальноприйнятого вихідного поняття призводить, відповідно, до різних висновків щодо її сутності як системного явища. Найбільш загальновизнаним є визначення, запропоноване Е. Фейгом (США) у 1979 році. Згідно з ним до тіньової економіки відноситься вся економічна діяльність, що з тих чи інших причин не враховується офіційною статистикою і не включається при підрахунках до показників національних рахунків
. Е. Фейг виділяє дві основні складові тіньової економіки: 1) економічна діяльність, що є легальною, неприхованою, але й такою, що не підлягає оподаткуванню і не враховується офіційною статистикою;
2) протизаконна, свідомо приховувана економічна діяльність.
До першої складової, як правило, відносять виробничу діяльність у домашніх господарствах, надання послуг на епізодичній основі, невеликі підробітки (ремонт будівель власними силами, догляд за дітьми, доход, що отримується з присадибних ділянок, і т.ін.). Така діяльність не враховується державною статистикою і не входить при розрахунках до валового національного продукту (і його похідних). Цей сектор тіньової економіки в багатьох наукових роботах отримав назву «неформальна економіка».
Друга складова у згаданій праці називається «підпільною економікою» і включає заборонену в державі економічну діяльність, кримінальні діяння, а також всі інші види діяльності, які повинні враховуватися і контролюватися державою, однак суб’єкти такої діяльності умисно її приховують для ухилення від оподаткування або в інших протиправних цілях. До такої діяльності відносять отримання прихованих доходів, заборонені види економічної діяльності, нелегальне виробництво товарів чи надання послуг, шахрайство, відмивання доходів злочинного походження, нарко- бізнес, проституцію, торгівлю людьми тощо.
Подібну структуру тіньової діяльності подає американський економіст Д. Блейдс, на думку якого до тіньової економіки належать: 1) виробництво цілком легальної продукції, що приховується від влади у зв’язку з небажанням сплачувати податки; 2) виробництво заборонених товарів і надання послуг; 3) приховувані доходи в натуральній формі
.
На думку Д. Блейдса, саме несплата податків від незабороненої економічної діяльності робить найбільший внесок в обсяг тіньової діяльності. Ним запропоновано враховувати обсяги незаконної діяльності у системі національних рахунків.
У зв’язку з офіційним невизнанням існування тіньової економіки як системи соціальної девіації при соціалізмі дослідженням закономірностей її розвитку в СРСР у середині 70-х—початку 80-х років займалися головним чином західні фахівці. За переважаючими оцінками більшості з них, розвиток тінізації економічної діяльності в країні був пов’язаний кореляційною залежністю від умов кризи авторитарного режиму у повоєнні роки. На думку Г. Гросмана, за масштабами нелегальної економіки СРСР міг претендувати на одне з провідних місць у світі
.
Послаблення політичної цензури у другій половині 80-х років, посилення кризового стану економіки і різке зростання тіньових процесів призвело до вибухоподібного підвищення інтересу до проблем економічної девіації, втілення цього інтересу у великому обсязі публіцистичних та наукових публікацій. Теоретичний рівень більшості з них характеризує ще початково недосконалий стан опрацювання наукового напрямку, кон’юнктурно недостатній рівень наукового узагальнення матеріалу дослідження. Так, досить значного поширення набувають думки про те, що тіньова економіка є сукупністю альтернативних соціалізму економічних структур
» следующая страница »
1 ... 38 39 40 41 42 4344 45 46 47 48 ... 350