Таким чином, постає питання про те, яким чином держава, не порушуючи загального курсу на приватизацію як базового принципу еконо-
мічного реформування, вживатиме заходів з корекції, наскільки це можливо, істотних недоліків приватизаційного процесу, які головним чином виявились у концентрації можливостей маніпулювання владою на свою користь адміністративно-економічними групами. І головна проблема полягає у зв’язку з цим у тому, яким має бути зміст цієї коригуючої економічної політики держави.
При цьому слід виходити з використання альтернативи двох принципово різних шляхів проведення такої політики:
1) подальшого розвитку та активізації процесів ринкового перерозподілу власності як механізмів нормального (з урахуванням особливостей трансформації національної економіки) ринкового перерозподілу активів від менш ефективних до більш ефективних власників у процесі ринкової конкуренції;
2) перерозподілу власності державно-адміністративними засобами з метою досягнення необхідних політико-економічних цілей приватизації.
Перший із названих шляхів проведення коригуючої політики приватизації потребує наявності умов досконалої ринкової конкуренції, при яких відбувається ефективна селекція суб’єктів господарювання. Він є тим інтенсивнішим, чим більшою є тенденція до протидії процесам монополізації, недобросовісної конкуренції. Держава у цьому варіанті коригуючої політики перерозподілу власності відіграє опосередковану роль — як гарант забезпечення конкурентно-ринкового економічного простору. Цей варіант коригуючої політики у вітчизняних умовах є малоефективним та малореальним у зв’язку з наявністю різкої структурної неоднорідності конкурентних умов економічного простору, диференціації його на користь адміністративно-економічних угруповань.
Існування адміністративно-економічних угруповань як вітчизняної елітної економічної структури призводить до того, що головним механізмом відтворення елітного їх становища є саме перманентний (віртуальний) перерозподіл власності. Як було зазначено вище, такий перерозподіл не пов’язаний, з одного боку, з персоніфікацією власності, з другого — з отриманням доходів за рахунок ефективної господарської діяльності. Особливістю паразитичної елітної структури є те, що механізми віртуального перерозподілу власності й механізми утворення додаткової вартості, капіталізації отриманих прибутків та нарощування основного капіталу не лише органічно не доповнюють один одного, а діють фактично у протилежних напрямках.
Причини такого базового спрямування механізмів функціонування адміністративно-економічних структур обумовлюються особливістю умов їх господарювання, за якими їхні інвестиції саме у перманентний перерозподіл власності дають набагато більші доходи, ніж звичайна господарська діяльність
. Таким чином, елітні структури адаптують механізми перерозподілу власності до своїх внутрішніх потреб, роблять їх інструментом паразитичного господарювання, різко обмежуючи дію їхньої ефективної суспільної функції.
Другий із шляхів розпадається, у свою чергу, на два власних субшляхи. Перший передбачає пряме втручання держави у процес перерозподілу власності. При цьому конкретними методами корекції власності можуть бути: націоналізація (повний перехід певного об’єкта приватної власності у державну власність), деприватизація (часткове відновлення чи посилення державного контролю над приватизованими підприємствами) та реприватизація — повторна приватизація підприємств, попередні власники яких не виконали інвестиційних зобов’язань (по суті, це означає зміну приватного власника). Реприватизація може здійснюватися, зокрема, шляхом скасування підсумків раніше проведених інвестиційних конкурсів.
» следующая страница »
1 ... 296 297 298 299 300 301302 303 304 305 306 ... 350