. Характерним при цьому є те, що, інтегруючи надбання культури інших країн, краї- на-реципієнт часто зберігає те, що виявилось вже втраченим у донора.
Утворення єдиного культурного сплаву на основі засвоєння різних елементів культури інших цивілізаційних спрямувань і перетворення їх на ефективний елемент соціальної трансформації еліти суспільства можливе лише на ґрунті особливого значення в цих умовах для еліти, як носія ефективних спрямувань розвитку, традицій суспільства. Новітні елементи розвитку повинні лише додаватися, нашаровуватися на старі традиційні структури, не руйнуючи їх, часто співіснуючи з ними, іноді зливаючись, створюючи новий синтез, що викликає перебудову всієї системи. На думку ізраїльського вченого Ш.Айзенштадта, традиція — це «резервуар найголовніших рис соціального і культурного побуту суспільства або цивілізації»
.
Звертаючись до японського досвіду цивілізаційних запозичень і унікального впливу при цьому традицій, слід звернути увагу на те, що для цієї країни є характерним еволюційний процес трансформації самих традицій, а перетворення в японському суспільстві, навіть дуже серйозні, відбувалися без сильних соціальних катаклізмів, шляхом реформ зі збереженням станової основи суспільства — системи традицій. Вирішення суперечностей шляхом компромісу—явище, яке є характерним для Японії, де, як правило, вибирають золоту середину між руйнацією і творенням. Цей стратегічний метод реформації грунтується на одному з базових принципів японського світосприйняття — гармонії.
Японській етнограф і історик Янагіда Куніо настійливо звертає увагу на важливість спадкоємності в історії розвитку суспільства
. Якщо на Заході, як правило, новий ступінь розвитку створюється при запереченні попереднього, то в Японії — тільки шляхом спадкоємності, оновлення, збагачення традицій. Спадкоємність у розвитку суспільства забезпечила такий важливий її компонент, як стабільність, згладжування гостроти кризових суперечностей. І якщо найближчий сусід Японії Китай впродовж своєї багатотисячолітньої історії не раз знаходився у стані відносно динамічних структурних змін, то Японія у новітню епоху знала лише два великомасштабних переломи — реставрація Мейдзі та капітуляція після Другої світової війни. Реформи, які здійснювалися у цей період, мали базовий характер для всього трансформаційного періоду, що настав після цих зламів.
Дві докорінні глибокі реформи, пережиті Японією протягом останніх ста з лишком років, принесли радикальні зміни в економічне та політичне життя, внаслідок чого склалися сьогоднішні соціально-психологічні установки, суспільні норми і соціокультурні цінності країни, її еліти на базі традиційних цінностей суспільства.
У слов’янському суспільстві, в Україні зокрема, процес трансформації соціально-економічних структур, їх елітних прошарків мав суттєві девіантні прояви — стикався із суттєвими обмеженнями щодо ефективності розвитку сторін дихотомії — адаптація, запозичення — національні традиції, був пов’язаний з втратами якості соціального розвитку—наявністю соціальної конфліктності, системних кризових явищ, тінізації суспільних відносин.
Сенс соборності українського суспільства розкривається через протиставлення індивідуалізму, автономії особи західного суспільства. Традиційна холістська система цінностей першого повинна була у процесі трансформації прийняти історичний виклик єресі індивідуалізму і мобілізувати на свій захист всі сили традиційної культури.
Вітчизняне суспільство як маргіналізований сектор російського не витримало тиску західних цінностей в процесі модернізації: у зв’язку із значним послабленням традиційних культурних цінностей, особливо в елітних структурах, їх перехід на західні соціокультурні норми спричиняє прискорений процес кризи синкретичного образу світу і синкретичної соборної свідомості, який припадає на другу половину ХІХ ст. Протягом ХХ ст. українське суспільство разом з російським у зв’язку з руйнацією системи традиційних цінностей переживає два періоди гострої системної кризи — на початку і в кінці ХХ ст.
» следующая страница »
1 ... 286 287 288 289 290 291292 293 294 295 296 ... 350