Окрім українських конкурентів великий інтерес до участі у конкурсі виявили великі іноземні інвестори — французька компанія ERAMET Group, бразильська компанія CVRG, південноафриканська BHP, ряд великих російських інвесторів. Однак, на думку експертів, додаткові умови конкурсу, які були оголошені ФДМ, додають переваг одному з претендентів на участь і перемогу в ньому—групі «Інтерпайп». Це дало підстави представникам ВАТ СЗФ назвати ці умови як «дискримінаційні, що обмежують коло потенційних учасників приватизаційного конкурсу»
.
За роки трансформаційних процесів відбулося кілька хвиль перерозподілу власності на користь нових еліт. Так, приватизація державної власності у 2001—2003 рр. вступила у якісно новий період, пов’язаний з їх зміцненням. Одним із головних центрів боротьби всередині цього секто-
ра стала приватизація одних із найпотужніших стратегічних об’єктів, що залишалися у державній власності, — «Нафтогазу України», магістральних трубопроводів, «Укртелекому», обленерго, сировинної бази металургії, а також боротьба за політичне керівництво самим процесом приватизації.
Одним із проявів згубного, руйнівного впливу сучасного віртуально-елітного сектора на економіку країни є доля цукрової промисловості
— у недалекому минулому однієї з традиційно базових складових народногосподарського комплексу України, перетворення її на зону системної тінізації та гострої соціально-економічної напруги.
У1977 році в Україні було вирощено і поставлено на цукроварні заводи 51 млн тонн цукрового буряку в заліковій вазі, вироблено з нього 5,6 млн тонн кристалічного білого цукру. До цукрового виробництва входило 192 цукрових та п’ять цукрорафінадних заводів, сім тисяч великих бурякосіючих господарств з 1640 тис. га площею під цією культурою більш ніж 1,5 млн робітників. За обсягами виробництва бурякового цукру цукрова промисловість України до 1990 року посідала перше місце у світі — 13—20% від світового обсягу, а в окремі роки навіть 22—23%. Галузь забезпечувала надходження удоходну частину держбюджету України до 13% грошових надходжень, а в окремих областях цей показник сягав 17%. Позаду України були Франція і Німеччина — теперішні лідери світового бурякосіючого виробництва. Україна також входила у першу шістку країн
— експортерів цукру, враховуючи країни, які експортують цукор з тростини, іноді навіть у трійку головних експортерів.
У 2002 році було вироблено вже тільки 1,4 млн тонн цукру і 13 млн тонн сировини. У цьому році в Україні працювало трохи більше 100 заводів; 120 починали сезон, однак 26 зупинилися через нестачу сировини та мазуту. Серед тих, що працювали, більшість скоротили сезон переробки з 90 оптимальних до 15—40 діб. Площа під цукровим буряком скоротилася до 765 тис. га, а врожайність знизилася до 188 центнерів з гектара, цукристість — до 14,51% проти 16,22% дореформених. У2002 році взагалі значна частина врожаю залишилася під снігом1.
Починаючи з 1996 року, наша країна на міжнародному ринку виступає вже в ролі значного імпортера цукру-сирцю з Бразилії, Куби та інших країн: у 2001 році ввезли близько 280 тис. тонн за встановленою квотою при митній ставці п’ять євро за тонну. Крім того, більш ніж 200 тис. тонн цукру було ввезено контрабандою — природно взагалі без обкладення митом. Утверджується напрям економічної політики, який взагалі надає
перевагу спеціалізації України як країни-імпортера дешевого цукру-сир- цю.
Для того, щоб провести аналіз основ механізму руйнації цукрової промисловості в Україні, слід зупинитися на тенденціях розвитку світового ринку цукру взагалі. У світі сьогодні виробляється в середньому за рік 130—132 млн тонн цукру — 72% із тростини і 28% із цукрового буряку. Якщо на початку XX століття співвідношення між обсягами виробництва цукру з цукрового буряку і тростини було 53:47 на користь буряку, то на даний час швидко зростає виробництво з тростини як більш дешевого і технологічно більш доступного способу виробництва: собівартість останнього у два-три рази нижча, ніж із цукрового буряку, а в деяких випадках
» следующая страница »
1 ... 140 141 142 143 144 145146 147 148 149 150 ... 350