Не в останню чергу негативним чинником величезних втрат суспільства через запровадження режиму надлишкової відкритості, лібералізації міжнародних економічних відносин з використанням «ефекту присутності», режиму «національного статусу» тощо, які забезпечили «позитивний вплив» світової економічної експансії розвинених країн на економіку країн з транзитивним станом, була теоретична спадкоємність західної економічної думки у вітчизняній науці та усвідомлена недооцінка потенціалу впливу цих країн на структуру світогосподарських зв’язків та внут- рішньоекономічну структуру країн з перехідною економікою, їх деформацію та тінізацію.
Для системи методологічного забезпечення пошуку причинних механізмів тінізації економічних відносин, зокрема українського суспільства, найпринциповішого значення набуває проблема визначення загальної моделі його розвитку та її відмінності від моделей західних суспільств. Вирішення цієї проблеми має фундаментальний рівень ієрархії у структурі причинних рівнів і є інтегруючим по відношенню до інших складових причинних зв’язків та тенденцій.
Суперечка про економічні особливості розвитку українського суспільства має досить давню, хоча і не досить жваву історію у вітчизняній культурі. Більшою мірою інтенсивний характер отримали дослідження щодо особливостей економічного розвитку слов’ян, зокрема східних. Наприклад, дискусія західників, які апелювали до західних теорій, зокрема марксизму, для пояснення закономірностей розвитку слов’янських інституцій, та слов’янофілів, які наполягали на відмінності слов’янської моделі розвитку від західних інституцій, перебували у центрі інтелектуального життя протягом усього XIX століття. Сьогодні відбувається відродження досліджень щодо особливостей вітчизняної моделі економіки у зв’язку з доктринальними завданнями формування шляхів реформування українського суспільства, зниження інтенсивності розвитку в ньому дисфункціональних механізмів.
Не зупиняючись на даному етапі дослідження, на докладній характеристиці особливостей економічної моделі українського суспільства й аналізі зв’язку деформацій в еволюції зі зростанням тіньового потенціалу, зазначимо, що йдеться про особливу модель розвитку, способу виробництва якої притаманні в сучасних умовах незавершений і навіть не до кінця сформований характер модернізації, локальна, неформальна та інституціоналізована природа соціальної організації.
Аналіз робіт дослідників у галузі причинності злочинності показує, що в них відображені чотири головні підходи: кондиціоналістський, або багатофакторний, традиційний, традиційно-діалектичний та інтеракціо- ністський. Ці чотири підходи до розуміння причинності виділяються філософами як універсальні, що проявляються в різних галузях наукового знання
. Кожному із цих підходів притаманні певні функціональні можливості дослідження причинності, певна специфічна роль на певних етапах розвитку дослідження, всі вони логічно взаємозв’язані.
При кондиціоналістському або умовному підході як причину розуміють необхідні та достатні умови, фактори даних наслідків або, іншими словами, сукупність обставин, при яких мали місце дані наслідки.
При однофакторному кондиціоналістському підході злочинна поведінка визначалася дією якогось одного фактора, і саме між ними виявлялися статистичні залежності. Багатофакторний підхід характерний виділенням комплексу причин — об’єктивних, суб’єктивних, антропологічних, соціальних, економічних тощо. Залежно від того, рангу яких факторів віддавалася перевага, підхід визначався як антропологічний, психологічний, соціологічний і т.ін. Кондиціоналістський підхід в його однофакторному або багатофакторному варіантах притаманний раннім стадіям становлення причинного аналізу, коли переважає застосування індуктивного методу у виявленні причинно-наслідкових механізмів злочинності.
» следующая страница »
1 ... 96 97 98 99 100 101102 103 104 105 106 ... 350