Динаміка зростання основних показників економічної злочинності у 1998-2000 рр. теж збереглася.
Обсяги показників «тіньової» економіки, за різними оцінками, становлять від 40 до 75 відсотків валового внутрішнього продукту (ВВП). Так, наприклад із 30 млн тонн нафти, завезеної в Україну у 1992 році, 8 млн тонн було переправлено контрабандою за кордон і перепродано. Із 5 млрд доларів, які того ж року Україна заробила за рахунок експорту нафтової продукції, державна казна отримала лише 97 млн доларів [81, с. 53].
«Тіньова» економіка сьогодні реально загрожує не лише економічній безпеці, але і її складовим (фінансовій, зовнішньоекономічній тощо).
«Серед основних форм тіньової економіки у сучасній економічній літературі виділяють, як правило, такі:
— неофіційна економіка — легальні види економічної діяльності, в межах яких має місце виробництво товарів і послуг, що не фіксуються офіційною статистикою, укриття цієї діяльності від податків;
— фіктивна економіка — економіка приписів, спекулятивних операцій і всілякого роду шахрайства, пов’язаних з одержанням і передачею грошей;
— підпільна економіка — всі заборонені види економічної діяльності.
До підпільної економіки, що безпосередньо підлягає кримінальному
світові, належать: торгівля зброєю, наркотиками, гральний бізнес, проституція тощо» [81, с. 54].
Побили усі рекорди корупція керівництва, криміналізація економіки країн пострадянського простору. Україну роз’їдає всепрониклива і глибока корупція, організована злочинність. На думку Президента Леоніда Кучми, в Україні ще в 1994 р. сформувалась «п’ята влада» — влада мафії, що стрімко підминає під себе всі інші гілки влади — законодавчу, виконавчу, судову, засоби масової інформації. Тільки в кінці 1999 р. Президент задекларував рішучу боротьбу з мафією, корупцією та організованою злочинністю [83, с. 133].
Аналіз матеріалів багаторічної практики свідчить, що незаконні операції в БСУ умовно поділяються на дві частини: ті, які застосовуються безпосередньо у банківських установах; ті, якими користуються підприємницькі структури з використанням банківських установ. Виходячи з цього ми вивели загальну структуру і класифікацію складових елементів незаконних операцій, яка схематично зображена на таблиці 5.
Розглянемо ці складові розкрадання кредитів та механізм їх здійснення. Зокрема, розкрадання кредитів, які надаються невеликим комерційним структурам (найчастіше таким, що утворились тільки спеціально з метою отримання такого кредиту), або приватним особам. Наприклад, після одержання позичених коштів, їх перетворення на готівку або іншої матеріалізації (через конвертацію в ВКВ або придбання товарів) боржник зникає. На перший погляд, це діяння виглядає як шахрайство з боку одержувача кредиту. Так воно частіше за все й буває, і тут не має значення, що він є посадовою особою у себе на підприємстві. Такі дії треба кваліфікувати: для приватних осіб — за ст.83 КК України як «Розкрадання державного або колективного майна шляхом шахрайства»
— оскільки відносно коштів банку, одержаних у кредит, вони не є посадовими особами; для посадових осіб — за ст.191 КК України «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», та ст. 222 КК України «Про шахрайство з фінансовими ресурсами». Нерідко ініціаторами або співучасниками таких дій є відповідні посадові особи банків, які мають від цього «бізнесу» певний «відсоток» ( як правило, 10— 50% від кредитованої суми ). Для розкрадання кредитних ресурсів часто створюються псевдопідприємства. Розкрадачі з числа банківських працівників надають їм допомогу в одержанні кредитів та перетворенні їх у готівку. Після розподілу одержаних коштів, при першій появі з перевіркою співробітників правоохоронних органів, «боржник» «кидає» своє підприємство і зникає. У таких випадках посадові особи банків є організаторами розкрадання довірених їм коштів. їхні дії слід кваліфікувати як розкрадання, а діяння боржника — як співучасть у розкраданні.
» следующая страница »
1 ... 191 192 193 194 195 196197 198 199 200 201 ... 381