Цензори також брали участь у фінансовому управлінні державою, завідували державним майном, здавали на відкуп збір податків і орендної плати з громадських земель, керували будівництвом громадських споруд.
Рішення цензорів не могли бути опротестовані народними трибунами, хоча їхня влада визначалася тільки як роtеstаs, тобто вони не мали ітрегіит — необмеженої влади. На ці посади обирали видатних громадян, дуже часто з тих осіб, хто раніше обіймав консульську посаду.
Трибуни (плебейські або народні). Ця магістратура мала особливе значення. Вона виникла в процесі революційної боротьби плебеїв з патриціями як певний результат — здобуток плебеїв (близько 494 р. До н. Е.). Народні трибуни були із середовища плебеїв. Основне їхнє завдання — завжди і всюди захищати економічні, політичні та особисті права плебеїв. Обирали щорічно двох, потім п'ятьох (з 471 р. До н. Е.), а згодом десятьох (з 457 р. До н. Е.) Трибунів на зборах плебеїв у трибах.
Особа трибуна вважалася недоторканною. Трибуни дістали право контролювати дії всіх магістратів (крім диктатора і цензорів) та сенату (jus intercessionis). Їхнє veto скасовувало розпорядження магістратів, рішення сенату і навіть пропозиції, які виносились на розгляд Народних зборів. Вони скликали плебейські трибутні збори і головували на них.
У подальшому трибуни домоглися права вносити законодавчі пропозиції до Народних зборів, виступали з обвинуваченнями колишніх магістратів у зловживаннях чи порушенні законів і звичаїв, домоглися доступу в сенат, засідання якого фактично були закритими, і навіть набули права скликати засідання сенату.
Отже, повноваження трибунів були достатньо широкими. Проте їхня компетенція не виходила за межі міста. Це дещо полегшувало ускладнення, які виникали через їхнє постійне втручання в усі сфери життя суспільства, іноді й пряме зловживання владою чи зведення особистих і політичних рахунків із супротивниками, що часто дезорганізовувало державно-політичне життя країни, оскільки право veto було майже необмеженим.
Едили. Належали до магістратів середнього рангу. Прийнято вважати, що в тому ж 494 р. До н. Е., коли було започатковано посаду плебейських трибунів, встановлено й магістратуру їхніх помічників — плебейських едилів. Плебейські трибутні збори щорічно обирали двох едилів. Місцем їхньої перебування був храм найша- новнішої плебеями богині Церери. Там зберігався і громадський скарб плебеїв, їхній архів, святощі.
Патриції не поступилися і цього разу. Із 366 р. До н. Е. На три- бутних (але не плебейських) зборах почали обирати ще двох так званих курульних едилів, які були патриціями, їх вважали дещо вищими за рангом ніж плебейських едилів, оскільки під час вирішення справ вони користувалися правом сидіти у так званому курульному кріслі, що було привілеєм вищих магістратів.
З часом різниця між плебейськими і патриціанськими едилами стерлась. Усі четверо створили єдину колегію.
До їхніх обов'язків входили: нагляд за порядком у місті, протипожежним, санітарним станом, керівництво поліцейською та пожежною службами. Вони повинні були піклуватися забезпеченням міста продовольством, паливом, наглядати за дотриманням правил торгівлі на ринках, за правильністю мір і ваги, відали влаштуванням масових ігор, видовищ, на організацію яких нерідко витрачали значні власні кошти. Це сприяло їхній популярності, відкривало доступ до вищих посад, хоча посідати їх могли переважно люди заможні.
У зв'язку з широкою сферою діяльності едилів з часом у них виникла й своя юрисдикція (підсудність): цивільна, в торговельних справах і кримінальна — з різних порушень громадського порядку. Ось чому, вступаючи на посаду, едили, як і претори, у своїх едиктах оголошували засади своєї майбутньої судової діяльності.
Квестори. Спочатку вони призначалися консулами і були їхніми службовцями — помічниками без чітко визначеної компетенції. Найчастіше консули доручали їм проведення попереднього слідства. З переходом розгляду судових справ до преторів ця функція квесторів відпадала.
» следующая страница »
1 ... 111 112 113 114 115 116117 118 119 120 121 ... 215