Окремі магістратури. Ординарні (звичайні) магістратури.
Консули. Найвищими і найранішими за часом утвореннями були посади двох консулів. Ця магістратура виникла відразу після скасування посади рекса — приблизно 510—509 рр. До н. Е.
Спочатку консулами могли бути тільки патриції, але з 376 р. До н. Е. (за законами Ліцінія і Секстія) плебеї домоглися доступу до цієї посади. Консулів обирали на центуріатних зборах і вони наділялися верховною владою (ітрегіит). Їм належала вся повнота адміністративної влади, в тому числі право на вирок будь-яких покарань, аж до смертної кари. Якщо в Римі їхня влада ще обмежувалась Народними зборами і сенатом, то поза Римом вона була необмеженою. Консули мали великі повноваження і у військовій сфері, їм належало верховне командування військом — кожен консул мав свою армію.
Отже, консули оголошували набір громадян у дві консульські армії, призначали всіх командирів, чинили правосуддя, розпоряджалися військовою здобиччю, мали право укладати перемир'я з ворогами. Консулів усюди супроводжували ліктори (12 осіб), з їхньою появою всі громадяни повинні були вставати.
Претори. У відповідь на здобуття плебеями однієї з двох консульських посад патриції у 366 р. До н. Е. Домоглися створення посад двох преторів — заступників консулів, які обиралися на цен- туріатних зборах з патриціїв. Щоправда, патриції недовго тішилися успіхом, бо з 337 р. До н. Е. Ця магістратура стала доступна й плебеям. Оскільки консули здебільшого перебували поза Римом (на війні), то претори повинні були виконувати всі їхні обов'язки, і тому вони також наділялися ітрегіит. Головним обов'язком преторів була так звана сustodia uгbis — охорона порядку в місті. Звідси випливала їхня кримінальна і цивільна юрисдикція, яка згодом стала основною компетенцією преторів. Із 242 р. До н. Е. Один з них розглядав судові позови і спори римських громадян, інший, так званий ргаешг реге^іпі, — позови і справи іноземців та інших осіб, які не були римськими громадянами. Володіючи правом вищої влади, претори вирішували справи, навіть якщо не було відповідного закону чи всупереч нормам існуючого, але застарілого права. Цим пояснюється значна роль, яку відіграли претори в розвитку римського права. Незважаючи на часто архаїчні, застарілі квіритські закони, посилаючись на свою ітрегіит, вони розглядали справи і ухвалювали рішення, які були більш доцільними, справедливими, зрозумілими людям і відповідали вимогам часу.
Претори мали право (якщо був хворий або помирав консул) командувати військом, скликати Народні збори, сенат та ін. Кожного претора звичайно супроводжувало шість лікторів, а під час судочинства — два.
З розширенням території Римської держави і збільшенням населення кількість преторів зросла до восьми осіб.
Цензори. 443 р. До н. Е. За ініціативи патриціїв і з їхнього сере- довиша центуріатні збори почали обирати двох цензорів. Із 351 р. До н. Е. Доступ до цієї посади відкрили і плебеям. Законом Публія Філона (339 р. До н. Е.) Встановлено, що один з цензорів має бути плебеєм. Цензорів обирали на п'ять років, оскільки сенат також переобирався кожних п'ять років. До обов'язків цензорів входило: 1) визначення майнового стану громадян і розподіл їх за розрядами, центуріями і трибами; 2) складання списку сенаторів (згідно із законом Овінія 312 р. До н. Е.). Цензори мали право викреслювати з цього списку всіх, хто був, на їхню думку, не гідний цієї посади, і вписувати інших. Так само вони могли викреслювати з розрядів і триб тих громадян, хто втратив потрібне для цензу майно або чимось себе скомпрометував (з цим пов'язувалась втрата політичних прав), а натомість могли вписувати нових громадян.
У зв'язку з цими обов'язками виникли й нові функції цензорів, а саме: здійснювати нагляд за поведінкою, моральністю громадян, боротися з розкішшю, марнотратством (видавали, наприклад, едикти проти розкоші, встановлювали опіку над марнотратниками).
» следующая страница »
1 ... 110 111 112 113 114 115116 117 118 119 120 ... 215