Закон економії праці (робочого часу) — суттєвий (внутрішній), стійкий обернено пропорційний причинно-наслідковий зв 'язок між величиною ро - бочого часу як міри витрат праці та її результатом.
Існування і дія цього закону, який ще називають законом зростання продуктивності праці, зводиться до того об'єктивного факту, що зменшення робочого часу, а отже, і витрат праці на виготовлення певного продукту має наслідком збільшення кількості вироблюваних продуктів. Це дає змогу окремому виробникові і суспільству за обмеженого ресурсу робочого часу урізноманітнювати і повніше задовольняти свої потреби. Спеціалізіція виробників на виготовленні певного продукту чи здійсненні певної виробничої операції забезпечує підвищення вмілості виробників; економію тієї частки робочого часу, яка непродуктивно витрачається при переході від однієї операції до іншої; сприяє створенню спеціалізованих знарядь праці, що є матеріальною основою винаходу та застосування робочих машин, тобто переходу до машинного (індустріального) технологічного способу виробництва благ. Не випадково А. Сміт вважав спеціалізацію провідною силою економічного розвитку.
Суспільний поділ праці класифікують за видами і формами. За видами поділ праці існує всередині суспільства та всередині підприємства.
Поділ праці всередині суспільства. Реалізується він у таких формах, як загальний та частковий поділ праці. Крім того, його різновидом є міжнародний поділ праці.
• Загальний поділ праці. Є поділом суспільного виробництва на його великі роди: сільське господарство, промисловість, транспорт, тощо.
• Частковий поділ праці. Він є поглибленням загального поділу праці: поділом сільського господарства, промисловості, транспорту тощо на їх галузі та підгалузі.
• Міжнародний поділ праці. Характеризується спеціалізацією окремих країн на виробництві продуктів, для яких вони мають найсприятливіші природні та економічні умови.
Розмежування двох видів суспільного поділу праці має принципове значення для розуміння зв'язку між суспільним поділом праці і перетворенням натурального виробництва на товарне. Умовами цього процесу є спеціалізація виробників на виготовленні певного продукту та їх економічна відокремленість. Вони притаманні лише загальній та частковій формам суспільного поділу праці всередині суспільства. Праця виробників, які спеціалізуються на виробництві певних продуктів (хліба, одягу, засобів праці тощо) в межах цих форм суспільного поділу праці, є технологічно відокремленою, що зумовлює економічну відокремленість самих виробників.
У свою чергу економічна відокремленість виробників набуває суспільної форми приватної власності: у процесі обміну продукти праці перетворюються на товари, а їх виробники визнають один одного приватними власниками товарів, якими вони обмінюються. Отже, приватна власність як суспільна форма економічної відокремленості виробників породжується поділом праці всередині суспільства і є його зворотною стороною. Як зауважували К. Маркс і Ф. Енгельс у «Німецькій ідеології», різні ступені суспільного поділу праці є одночасно і різними формами власності, тобто кожен ступінь суспільного поділу праці обумовлює ставлення індивідів один до одного і відповідно їх ставлення до матеріалу, знарядь і продуктів праці, як до своїх або до чужих.
Поділ праці всередині підприємства. Виступає у формі одиничного поділу праці.
• Одиничний поділ праці. Спеціалізація виробників на виготовленні окремих складових або на виконанні певних операцій з виробництва кінцевого продукту. На відміну від поділу праці всередині суспільства поділ праці всередині підприємства є недостатньою умовою для перетворення продукту праці на товар, оскільки в межах одиничного поділу праці не відбувається економічної відокремленості часткової праці виробників, що спеціалізуються на виготовленні окремих деталей, вузлів або на виконанні певних операцій з виробництва кінцевого продукту.
» следующая страница »
1 ... 72 73 74 75 76 7778 79 80 81 82 ... 452