Політична економія

Відносне забезпечення країни факторами виробництва визна­чають за такою логікою: якщо співвідношення між кількістю кон­кретного фактора й іншими факторами у країні вище, ніж в ін­ших країнах, то його вважають відносно надлишковим для неї, а якщо це співвідношення нижче, то фактор вважають дефіцитним. Тобто якщо згідно з класичною теорією країна вигравала від між­народної спеціалізації, оскільки мінімізувала обсяги ресурсів (витрат) на одиницю споживання, то факторна теорія враховує не кількість ресурсів, а їх відносні ціни. Зовнішня торгівля дає змо­гу національній економіці зменшити ціну використаних ресурсів на одиницю споживаного продукту, порівнюючи з ціною, яка бу­ла б сплачена внаслідок виробництва цієї одиниці продукту націо­нальною економікою. Отже, економія досягається не за рахунок кількості капіталу і праці, які належать до комбінованих витрат, вона є похідною від їх відносних цін. При цьому виграш у кількос­ті (фізичному обсязі) виробничих факторів на одиницю спожива­ного продукту може дорівнювати нулю або бути від'ємним, що не допускали представники класичної політичної економії.

Практика частково підтвердила висновки факторної теорії зовнішньої торгівлі. Але в останні роки структура забезпечення розвинутих країн необхідними виробничими ресурсами відносно вирівнюється, що, згідно з цією теорією, повинно знизити стиму­ли до торгівлі. Однак цього не відбувається, а навпаки, у світовій торгівлі зростає питома вага взаємних поставок подібних промис­лових товарів. Це спонукало одних учених до спростування фак­торної теорії зовнішньої торгівлі Хекшера—Оліна, інших — до об­ґрунтування різних її модифікацій.

Найсуттєвішої модифікації зазнала вона в дослідженнях

В.   Леонтьева (середина 50-х років XX ст.). Аналізуючи спеціаліза­цію економіки США у світовій торгівлі, В. Леонтьев виявив фено­мен, названий у науковій літературі «парадокс Леонтьева»: в американському експорті переважали трудомісткі товари, а в ім­порті — капіталомісткі. Оскільки в повоєнній Америці капітал був відносно надлишковим фактором виробництва, а рівень заро­бітної плати значно вищим, цей емпірично отриманий результат суперечив тому, чого можна було очікувати, виходячи з факторної теорії зовнішньої торгівлі.

Дискусія навколо «парадоксу Леонтьева» призвела до роз­укрупнення факторів виробництва та обліку кожного з їх підвидів у процесі пояснення напрямів експортних та імпортних потоків. Як окремі фактори, здатні забезпечити відносні переваги галу­зям або підприємствам, почали вирізняти працю різної кваліфі­кації, управлінського персоналу та різні види капіталу. Пошук аргументів щодо заміни теорії Хекшера—Оліна триває. Його на­слідком є теорія, згідно з якою вигоди від зовнішньої торгівлі отримують країни, яким властива економія на масштабах — зни­ження витрат на одиницю продукції при збільшенні обсягів ви­робництва.

Теорія забезпечення конкурентних переваг. За переконан­ням американського економіста М. Портера, теорії класиків і Хекшера—Оліна вже відіграли значну роль у зовнішній торгівлі й утратили в останні роки свою актуальність, оскільки суттєво змі­нились умови формування конкурентних переваг, усе менше зале­жить конкурентоспроможність галузей від наявності в країні ос­новних факторів виробництва.

Економічне середовище (умови), в яких розвиваються конку­рентні переваги галузей і фірм, на думку М. Портера, формують такі елементи:

—               фактори виробництва певної кількості та якості;

—               умови внутрішнього попиту на продукцію галузі, його кіль­кісні та якісні параметри;

—                наявність конкурентоспроможних на світовому ринку спо­ріднених і підтримуючих галузей;

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 407 408 409 410 411 412413 414 415 416 417  ... 452