Політична економія

Фритредерство (англ. free trade — вільна торгівля) — зовнішньоторго­вельна політика, яка передбачає свободу торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність.

Відповідно до цієї політики митні органи виконують тільки реєстраційну функцію, не стягують експортне та імпортне мито, не запроваджують жодних обмежень на зовнішній торговий обо­рот, її використовують країни з високоефективним національним господарством, що дає змогу товаровиробникам не тільки витри­мувати іноземну конкуренцію, а й долати протекціоністські мит­ні бар'єри, розширювати експорт товарів на світовий ринок.

Теорії зовнішньої торгівлі. Історичний розвиток зовнішньої торгівлі пов'язаний з кількома теоріями, зокрема теорією абсо­лютних переваг, теорією порівняльних витрат (порівняльних переваг), факторною теорією зовнішньої торгівлі, теорією за­безпечення конкурентних переваг і теорією альтернативних витрат.

Теорія абсолютних переваг. Її розробив А. Сміт ще за часів промислового перевороту в Англії. Згідно з нею слід імпортувати товари з країни, де витрати на їх виготовлення менші, а експор­тувати товари, витрати на які нижчі в експортерів. Проте теорія

А.   Сміта не охоплювала всі види виробництва, оскільки не передба­чала економічної вигоди для країн, які не мали абсолютних переваг щодо витрат виробництва. Її доповнив і розвинув Д. Рікардо, сфор­мулювавши теорію порівняльних витрат (порівняльних переваг).

Теорія порівняльних витрат (порівняльних переваг). Вона є теоретичною основою політики вільної торгівлі та використову­ється у міжнародних економічних відносинах. Д. Рікардо обґрун­тував можливість взаємовигідної міжнародної торгівлі за наяв­ності абсолютних переваг однієї країни над іншою у виробництві всіх товарів. За такої ситуації висновки про доцільність обміну не­обхідно робити на основі зіставлення порівняльних витрат. Теорія Д. Рікардо, яка базувалася на відмінностях у витратах виробниц­тва товарів між країнами, припущеннях про постійність витрат заміщення у кожній країні, упродовж певного часу залишалась єдиною теорією МПП. Однак практика виявила її необґрунтова­ність і недалекоглядність.

У багатьох галузях народного господарства зростання вироб­ництва супроводжується зростанням граничних витрат, тому ви­пуск кожної додаткової одиниці товару передбачає відмову від виробництва все більшої кількості інших товарів, а переміщення ресурсів виробництва з однієї галузі в іншу зумовлює зростання витрат. Положення про стабільність витрат заміщення виходить з того, що максимальна вигода від зовнішньої торгівлі досягаєть­ся за повної спеціалізації країн на товарах, у виробництві яких вони володіють порівняльними перевагами. Проте реальна струк­тура зовнішньої торгівлі не підтвердила цей висновок. Крім того, теорія Д. Рікардо не з'ясовувала походження порівняльних пере­ваг тієї чи іншої країни.

Факторна теорія зовнішньої торгівлі. Вона значно доскона­ліша, ніж теорія Д. Рікардо. Її запропонували шведські вчені Еле Хекшер (1879—1952) і Бертил Олін (1899—1979). Вони виходили з того, що відмінності в порівняльних витратах між країнами зу­мовлені тим, що при виробництві різних товарів фактори вико­ристовують у різних співвідношеннях, різна забезпеченість країн ними. Відповідно до факторної теорії країна експортуватиме това­ри, виробництво яких вимагає значних витрат факторів, на які во­на відносно багата, та імпортуватиме товари, у виробництві яких довелось би інтенсивно використовувати відносно дефіцитні фак­тори. Тобто, згідно з цією теорією, зовнішня торгівля є завуальо­ваною формою експорту надлишкових та імпорту дефіцитних факторів виробництва. Наприклад, інтенсивне використання фактору праці у виробництві товару означає, що частка затрат на робочу силу в його вартості вища, ніж у вартості інших товарів (такий продукт називають трудомістким).

 

« Содержание


 ...  411  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я