Роздержавлення зовнішньої торгівлі України, яка здійснює зовнішньо-торговельні операції майже з 200 країнами, на шляху до ринку є неминучим. Це потребує продуманих і розважливих дій, щоб запобігти кризовим явищам, зростанню безробіття, зменшенню обсягу ВНП. У таких ситуаціях державі доводиться обирати між встановленням високих митних тарифів (обкладання імпортних товарів податком для збільшення їх ціни на внутрішньому ринку) з метою обмеження надходжень імпортних товарів (за нестачі валюти й експортованих товарів) і встановленням квоти (обмеження) на всі ввізні товари, як це свого часу зробили США. Здебільшого за таких обставин надають перевагу тарифам.
Як свідчить трансформаційний досвід України, цілковита або надвисока міра лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків була одним з чинників економічної кризи, стагнації багатьох галузей. У процесі переходу до ринку беззаперечною є необхідність державного регулювання, покликаного оптимізувати з огляду на міжнародну практику експортні та імпортні групи товарів і послуг. Зокрема, Україні вигідно експортувати продукцію сільського господарства, металургії, машинобудування, засоби транспорту і зв'язку, а імпортувати, крім енергоносіїв, високі технології та підприємства «під ключ».
Такий підхід не лише доцільний, а й необхідний як шлях до високотехнологічної, наукомісткої, інноваційної, інформаційної технології економіки. Для цього одержаний від експорту прибуток слід спрямовувати не на закупівлю товарів народного споживання, а на інвестування НТП. Залучення іноземних інвестицій може здійснюватись у різних формах: від позик в іноземних банках і міжнародних фінансових організаціях до продажу українських підприємств у власність іноземним інвесторам. Проміжними формами є спільні підприємства.
Цілеспрямоване залучення іноземного капіталу в країни з перехідною економікою і його ефективне використання пов'язане з багатьма позитивними чинниками. Зокрема, це дає змогу компенсувати дефіцит внутрішніх заощаджень, що виникає в умовах інвестиційного «голоду» протягом перехідного періоду, динамічно здійснити структурні перетворення і збільшити виробничий потенціал промисловості. Іноземні фірми, створюючи підприємства в Україні, інвестують і свій досвід з організації праці, управління виробництвом в умовах жорсткої конкуренції. Крім того, на цих підприємствах створюються нові робочі місця. Усе це сприяє подоланню залежності країни від імпорту, ефективному здійсненню етапу перетворень, прискореному економічному зростанню. Присутність іноземних інвесторів у країні свідчить про її успіхи у трансформації народного господарства в структурно-інноваційне і соціально-орієнтоване.
За підрахунками спеціалістів, у економіку України необхідно інвестувати 40—50 млрд дол. з річним освоєнням мінімум 7— 8 млрд дол. На початку XXI ст. вітчизняні потреби в іноземних інвестиціях поки що задовольняються на 6—7 %. Водночас Україна інвестує капітал в інші країни з метою створення та розширення ринку збуту високотехнологічної продукції (ракето- і літакобудування) спільного виробництва, розташованого за кордоном, участі у розробленні та експлуатації сировинних родовищ тощо.
Загальний обсяг іноземних інвестицій в економіку України на квітень 2002 р. становив 4532,2 млн дол. США, або в перерахунку на одного мешканця країни — 89 дол., що у 5—7 разів менше, ніж в угорську, румунську чи польську економіки. Іноземні інвестиції вкладені у 6800 підприємств. Однак лише 26,4 % з них випускають продукцію, інші займаються торговельно-посередницькою діяльністю (68,6 %) і наданням послуг населенню (5 %). Майже відсутні інвестиції в машинобудування, металообробку і сільське господарство.
Стимулювання іноземних інвестицій в Україну потребує вирішення таких принципових питань:
» следующая страница »
1 ... 396 397 398 399 400 401402 403 404 405 406 ... 452