Політична економія

Роздержавлення зовнішньої торгівлі України, яка здійснює зовнішньо-торговельні операції майже з 200 країнами, на шляху до ринку є неминучим. Це потребує продуманих і розважливих дій, щоб запобігти кризовим явищам, зростанню безробіття, змен­шенню обсягу ВНП. У таких ситуаціях державі доводиться обира­ти між встановленням високих митних тарифів (обкладання ім­портних товарів податком для збільшення їх ціни на внутрішньо­му ринку) з метою обмеження надходжень імпортних товарів (за нестачі валюти й експортованих товарів) і встановленням квоти (обмеження) на всі ввізні товари, як це свого часу зробили США. Здебільшого за таких обставин надають перевагу тарифам.

Як свідчить трансформаційний досвід України, цілковита або надвисока міра лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків була одним з чинників економічної кризи, стагнації багатьох галузей. У процесі переходу до ринку беззаперечною є необхідність дер­жавного регулювання, покликаного оптимізувати з огляду на міжнародну практику експортні та імпортні групи товарів і пос­луг. Зокрема, Україні вигідно експортувати продукцію сільського господарства, металургії, машинобудування, засоби транспорту і зв'язку, а імпортувати, крім енергоносіїв, високі технології та підприємства «під ключ».

Такий підхід не лише доцільний, а й необхідний як шлях до високотехнологічної, наукомісткої, інноваційної, інформаційної технології економіки. Для цього одержаний від експорту прибу­ток слід спрямовувати не на закупівлю товарів народного спожи­вання, а на інвестування НТП. Залучення іноземних інвестицій може здійснюватись у різних формах: від позик в іноземних бан­ках і міжнародних фінансових організаціях до продажу україн­ських підприємств у власність іноземним інвесторам. Проміжни­ми формами є спільні підприємства.

Цілеспрямоване залучення іноземного капіталу в країни з пере­хідною економікою і його ефективне використання пов'язане з ба­гатьма позитивними чинниками. Зокрема, це дає змогу компенсува­ти дефіцит внутрішніх заощаджень, що виникає в умовах інвести­ційного «голоду» протягом перехідного періоду, динамічно здійсни­ти структурні перетворення і збільшити виробничий потенціал про­мисловості. Іноземні фірми, створюючи підприємства в Україні, ін­вестують і свій досвід з організації праці, управління виробництвом в умовах жорсткої конкуренції. Крім того, на цих підприємствах створюються нові робочі місця. Усе це сприяє подоланню залежнос­ті країни від імпорту, ефективному здійсненню етапу перетворень, прискореному економічному зростанню. Присутність іноземних ін­весторів у країні свідчить про її успіхи у трансформації народного господарства в структурно-інноваційне і соціально-орієнтоване.

За підрахунками спеціалістів, у економіку України необхід­но інвестувати 40—50 млрд дол. з річним освоєнням мінімум 7— 8 млрд дол. На початку XXI ст. вітчизняні потреби в іноземних ін­вестиціях поки що задовольняються на 6—7 %. Водночас Україна інвестує капітал в інші країни з метою створення та розширення ринку збуту високотехнологічної продукції (ракето- і літакобуду­вання) спільного виробництва, розташованого за кордоном, учас­ті у розробленні та експлуатації сировинних родовищ тощо.

Загальний обсяг іноземних інвестицій в економіку України на квітень 2002 р. становив 4532,2 млн дол. США, або в перерахунку на одного мешканця країни — 89 дол., що у 5—7 разів менше, ніж в угорську, румунську чи польську економіки. Іноземні інвести­ції вкладені у 6800 підприємств. Однак лише 26,4 % з них випус­кають продукцію, інші займаються торговельно-посередницькою діяльністю (68,6 %) і наданням послуг населенню (5 %). Майже відсутні інвестиції в машинобудування, металообробку і сільське господарство.

Стимулювання іноземних інвестицій в Україну потребує вирі­шення таких принципових питань:

 

« Содержание


 ...  401  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я