Теорія відсутності синхронності, або появи диспропорцій. її обґрунтували французький економіст Альберт Афталіон (18741939), Дж.-Б. Кларк, М. Туган-Барановський. Вона пов'язує спад із диспропорціями у цінах, обсягах засобів виробництва, предметів споживання, в інвестиціях і заощадженнях.
Усі ці теорії було обґрунтовано у XIX — на початку XX ст. Упродовж XX ст. відбулися значні деформації економічних циклів (втрата синхронності чергування фаз, неможливість їх чіткого розмежування), відповідно змінилося й тлумачення. Дослідження економічної динаміки поступово зосереджуються не на теоретичному обґрунтуванні причин переходу до економічного спаду чи піднесення, а на аналізі наслідків впливу різних чинників економічних коливань у конкретних умовах, прогнозуванні можливих змін.
Найпомітнішими є такі підходи до пояснення економічної динаміки:
— зосередження на абсолютних показниках спаду чи піднесення. Цей підхід мас багато спільного з класичною теорісю циклів ділової активності (застосовують у США);
— дослідження переходів від стрімкого розвитку до сповільненого. Цей підхід ґрунтується на уявленні про переважання у світових масштабах загальної тенденції до зростання, що знижує актуальність досліджень класичних циклів (застосовують у країнах, що належать до Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)),
На практиці відмінність цих підходів виявляється у визначенні поворотних точок початку спаду або початку піднесення. Зокрема, згідно з підходом, який орієнтується на абсолютні показники спаду або піднесення, початок спаду необхідно визначати з моменту абсолютного скорочення показників обсягу виробництва, доходів, зайнятості та торгівлі, який охоплює більшість секторів економіки і триває не менше двох кварталів. Відповідно до іншого підходу, визначення поворотних точок здійснюють співстав- ленням фактичних значень обсягів виробництва з трендовими (англ. trend — тенденція). Точку, в якій досягається максимальне значення співвідношення факт/тренд, вважають піком, а точку мінімального значення — дном.
Дослідження поворотних точок, які визначають початок спаду і вивчення чинників, що зумовлюють цей спад, необхідне для розроблення і здійснення урядових антикризових заходів — державного регулювання, спрямованого на припинення або запобігання економічного спаду, тобто скорочення абсолютних обсягів виробництва або призупинення темпів зростання.
Учені загалом погоджуються, що економічні коливання спричиняє недостатність сукупних витрат (Y > С + і + G + NX). Тому антикризові заходи, покликані стимулювати ці витрати, охоплюють заходи податково-бюджетної (фінансової), грошово-кредитної, соціальної, зовнішньоекономічної політик. У період економічного спаду уряди вдаються до збільшення державних закупівель та інвестиційних витрат держави за кошти державного бюджету; зменшення податкового навантаження; політики «дешевих грошей» для заохочення інвесторів; підтримання соціально незахищених верств суспільства і забезпечення зайнятості; стимулювання експорту.
Інфляційне зростання цін. Свідченням інфляції є зростання загального рівня цін і, як наслідок, різкий спад купівельної спроможності національних грошей.
Інфляційне зростання цін не завжди можна поєднати з певною фазою економічного циклу. За класичного циклу період спаду супроводжувався скороченням доходів і зниженням цін, а період економічного зростання, навпаки, — їх інфляційним зростанням. У другій половині XX ст. стало очевидним, що спад може відбуватись на тлі інфляційного зростання цін. Це проявлялося не лише У перехідних, а й у розвинутих ринкових економіках. Зокрема, у 70-ті роки XX ст. економіки США та розвинутих європейських країн були вражені явищем стагфляції — одночасного зростання Цін і скорочення виробництва.
» следующая страница »
1 ... 330 331 332 333 334 335336 337 338 339 340 ... 452