Відчутну роль відіграє і громадський контроль за ціноутворенням на товари та послуги монопольних виробників. Це спричинене схильністю монополій до встановлення цін і тарифів понад граничні витрати і отримання завдяки цьому невиправдано високих прибутків. Нерідко монополії дискримінують споживачів у цінах, оскільки не супроводжують їх відповідними додатковими послугами. А надмірно високі ціни можуть спричинити кризу платежів У народному господарстві.
У країнах ЄС, в яких традиційно високий ступінь регульованос- ті, у сфері державного контролю перебуває ціноутворення таких галузей, як водо-, газо-, електро- і теплопостачання, транспорт, зв'язок. У Данії, наприклад, регулюється до 10 % найменувань монопольних товарів і послуг, у Франції — до 20 %. Найдосконаліші
системи регулювання природних монополій склалися у Великобританії та США.
Основним підконтрольним параметром до 80-х років XX ст, була норма прибутку, згідно з якою компанії отримували чистий прибуток в обмежених розмірах. На сьогодні у розвинутих країнах склалася система регулювання монополій, що поєднує ознаки контролю і за нормою прибутку, і за рівнем тарифу.
Уряди розвинутих країн здійснюють контроль і регулювання цін на товари і послуги, що мають особливо важливе значення для підтримання життєвого рівня населення. Наприклад, в Австралії не існус системи державного регулювання цін, однак діє контроль за цінами на такі продовольчі товари, як хліб, молоко, яйця та ін. У Греції держава регулює приблизно 20 % цін на споживчі товари і послуги. У Данії питома вага безпосередньо встановлюваних державою твердих і регульованих цін у загальній структурі цін виробників, а також оптової і роздрібної торгівлі становить 6 %. В Іспанії питома вага регульованих і встановлених безпосередньо державою цін становить 10 % . В Італії держава в часи галопуючої інфляції нерідко застосовувала прямий контроль за цінами: у кошик товарів спостереження за цінами відбирали 33 види продовольчих товарів і 3 види товарів домашнього вжитку, що станов лять основну частину споживання середньої італійської сім'ї. Канаді система регулювання цін охоплює лише 10 % товарів і по слуг. У Норвегії заборонені індивідуальні і колективні домовленості між виробниками і продавцями про встановлення підвищених цін на товари, а також про встановлення несправедливих цін У США держава регулює 5—10 % цін. У Франції діє принцип вільного встановлення цін. Однак держава може прямо регулювати їх на газ, електроенергію, транспорт (регулюють приблизнії 20 % цін). У Швейцарії законодавчо фіксують ціни майже на 50 % обсягу товарної продукції сільськогосподарського призначення. У Японії пряме втручання держави у ціноутворення є мінімальним Адміністративно регулюють до 20 % споживчих цін, у тому числі на рис, м'ясо, пшеницю, молоко і молочні продукти, воду, електроенергію, газ, залізничний транспорт, освіту і медичне обслуговування.
У сучасному світі приблизно 15—20 % цін поки що регулюють економічними або адміністративними методами. Однак замість систем прямого державного регулювання цін у розвинутих країнах в останнє десятиліття впроваджують непряме регулюванні Крім того, здійснюють митну, податково-бюджетну політику шляхом мінімізації податків та бюджетних видатків, даючи змогу господарюючим суб'єктам самостійно долати цінові негаразди тощо.
Особливе значення державне регулювання цін має для країн що переходять від планово-централізованої економічної системи до ринкової економіки. Це зумовлене тим, що ціна не лише відображає економічні, соціальні процеси, а й активно впливає на них,
виконуючи функцію системного економічного інструмента процесу трансформації неринкової економіки в ринкову. Саме реформа цін є ключовим засобом забезпечення плавного характеру трансформаційних процесів без великих економічних і соціальних втрат. Однак ефективне реформування цін неможливе без створення умов для розвитку конкуренції, системи антиінфляційних заходів та механізмів захисту доходів населення, вироблення обґрунтованої концепції механізмів ціноутворення.
» следующая страница »
1 ... 286 287 288 289 290 291292 293 294 295 296 ... 452