і кріпаками.
Аграрні відносини за капіталізму. У процесі первинного нагромадження капіталу руйнувалися феодальні земельні відносини. Безпосередніх виробників, позбавляючи землі, _ засобів виробництва, перетворювали на найманих робітників. Їх потребували ті, хто нагромадив багато землі (земельні власники), а також гроші та засоби виробництва (капіталісти).
Саме капіталісти найчастіше орендують земельні ділянки у землевласників, господарюють на них, наймаючи робочу силу. В певні строки капіталіст-фермер сплачує землевласникові орендованої ділянки певну суму грошей за право використовувати свій капітал у цій сфері виробництва.
Земельна рента — специфічна економічна форма реалізації земельної
власності, ДОХІД, який присвоює власник землі, здавши її в оренду.
Така форма доходу не залежить від того, на які потреби використовується земля (вирощування сільгосппродуктів, будівництво, видобуток корисних копалин та ін.). Сплачується земельна рента протягом усього строку, обумовленого угодою про здачу ділянки землі в оренду.
В Ірландії, наприклад, в оренді перебуває 8 % сільськогосподарських угідь, у Данії — 18, Італії — 20, Греції — 21, Великобританії — 28, Нідерландах — 37, Франції — 53, Бельгії — 68 % . Розширюється сфера орендних відносин і в країнах, що розвиваються: в Ірані 60 %, Панамі 75 % селян є орендарями. У деяких західних країнах (Великобританія, Німеччина) майже на п'ятій частині орендованих земель поширені сімейні форми оренди, коли батьки передають свої земельні ділянки в оренду комусь із членів сім'ї (спадкоємцю), що дає змогу сплачувати менший податок. На такій основі, застосовуючи власну працю, функціонують сімейні ферми. Це один із найпоширеніших видів сільськогосподарських підприємств. Більшість із них є дрібними. Основну частину сільськогосподарської продукції (від 2/3 до 3/4 загального виробництва) виробляють великі високомеханізовані та вузько- спеціалізовані ферми, які використовують найману працю. Їх приблизно 10—15 % від загальної кількості.
За різних форм господарювання, власності виявляються різні, далеко неоднозначні тенденції та результативність аграрних відносин. Тому далеко не всі економісти визначальним чинником ефективності сільськогосподарського виробництва вважають приватну власність на землю. Англійський економіст, представник класичної школи політичної економії Джон-Стюарт Мілль (1806—1873), наприклад, стверджував, що лише держава може бути єдиним землевласником, а землероби повинні отримувати від неї ділянки на основі безстрокових чи строкових орендних угод- До речі, 40 % земельних угідь у США належать державі, штатам, місцевій владі, які передають їх господарюючим суб'єктам діяльності у володіння, користування або в оренду. Майже 60 % зданих в оренду площ фермерам припадає на сімейні ферми, понад
17 % — спільні володіння, понад 28 % — корпорації (об'єднання сімейних ферм).
Важливим чинником орендних відносин є орендна плата, яка охоплює відсоток на основний капітал, укладений у землю землевласником чи попереднім орендарем, а також земельну ренту. У тлумаченні її представники різних наукових напрямів, течій, шкіл далекі від одностайності. Наприклад, у неокласичній концепції поняття «орендна плата» і «рента» вживаються нерідко як синоніми, а принцип визначення орендної плати трактується як рівноважна ціна певних факторів виробництва.
Величина ренти й величина орендної плати не завжди однакові. Тотожні вони тоді, коли в орендовану землю не було вкладено коштів. До орендної плати, крім вкладених у землю коштів і ренти на землю, інколи включають відсоток на вкладений капітал до її здачі в оренду, відсоток амортизації тощо. За таких умов вона перевищуватиме ренту.
Отже, оренда землі зумовлює виникнення рентних відносин між землевласником і орендарем із приводу розподілу між ними прибутку як форми додаткового продукту: нормальний (звичайний) прибуток отримує орендар, аграрний підприємець, а надприбуток — земельний власник, тобто орендодавець.
» следующая страница »
1 ... 222 223 224 225 226 227228 229 230 231 232 ... 452