Політична економія

Цей метод був в основі економічної політики більшості розви­нутих країн світу в 50—70-ті роки XX ст. і посилив стабілізацію економіки. Але, не зважаючи на це, зросла інфляція. Крім того, він наклався на структурну кризу в економіці. Тому у 80-ті роки по­силилась роль монетарної школи американського економіста Мілтона Фрідмена (нар. 1912).

Монетаризм. Цей метод вважає головним у стабілізації еко­номіки регулювання грошової маси без втручання держави в еко­номіку, відмову держави від дотацій, субвенцій на соціальні та ін­ші потреби суспільства, різних пільг.

Основною причиною нестабільності економічної системи моне­тариста вважають порушення законів грошового обігу, відхилен­ня від рівноважних цін і кількості грошей в обігу внаслідок сти­мулювання попиту державою, надмірного втручання держави в економіку. Позбавитися цих диспропорцій, на їх погляд, можна обмеженням кредитно-грошової маси в обігу, скороченням вироб­ничого та споживчого попиту. Зайнятість має бути така, яка скла­дається на ринку праці з природним рівнем безробіття. Пропози­цію слід стимулювати зниженням податків, а значить і розширен­ням виробництва та зайнятості.

Грошові реформи. У системі оздоровчих заходів грошового обігу провідну роль відіграють грошові реформи — заходи, спря­мовані на впорядкування та зміцнення грошової системи, грошо­вої одиниці та ефективніше виконання нею (грошовою одиницею) своїх функцій в економіці. Вони можуть передбачати вилучення з обігу металевих чи паперових знецінених грошей та заміну їх на нові; зміну вмісту золота в грошах чи їх валютного курсу; вдоско­налення грошової системи внаслідок перебудови емісійної політи­ки тощо.

В історичному розвитку грошового обігу відбувалися такі види реформ:

—               перехід від одного типу грошової системи до іншої (перехід від грошей з одного металу до грошей з іншого, від біметалізму до монометалізму чи від монометалізму до золотозливкового, золото- девізного, вексельно-депозитного стандартів);

—              заміна знеціненої монети повноцінною або заміна нерозмін­них грошових знаків розмінними (наприклад, у 1965 р. у Вели­кобританії переплавляли монети на золото, у XVIII—XIX ст. у Ро­сії переходили від паперових грошей-асигнацій до кредитних, розмінних на срібло);

—               зміна системи емісії грошей (приміром, у 1913 р. 12 феде­ральних резервних банків США отримали право емісії грошей, причому банкноти стали випускати не під цінні папери, а лише під комерційні векселі та золото — 60 і 40 % відповідно);

—               часткові заходи впорядкування грошового обігу чи комп­лекс заходів щодо стабілізації валюти (для цього використовують інструменти дефляції, нуліфікації, деномінації, девальвації, ре­вальвації, а також ревалоризацію. До цих методів вдавалися чи не найчастіше);

—              створення нової системи обігу грошей, зумовленої процеса­ми державотворення (так було у Чилі (1960), Бірмі (1952), Марок­ко і Гвінеї (1960), Алжирі (1964), Нігерії (1959), Кенії (1966) і т. д.).

Виходячи з особливостей грошової системи, стану економіки та спрямування її розвитку, кожна країна обирає найприйнятні- ший для неї вид реформ чи методів регулювання для впорядку­вання та оздоровлення грошового обігу, зміцнення національ­ної валюти, забезпечення її максимально можливого стабільного курсу. Особливості формування і становлення національної еко­номіки України спонукали до реформування грошової системи, що здійснювалося в три етапи: введення купоно-карбованця в го­тівковий обіг (січень 1992); введення купоно-карбованця в безго­тівковий обіг (листопад 1992); заміна купоно-карбованця на гривню як національну грошову одиницю України (вересень 1996).

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 103 104 105 106 107 108109 110 111 112 113  ... 452