На практиці вважають, що центр відповідальності збігається з місцем витрат, хоча це не обов'язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками. В другому випадку територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які відокремлені просторово.
За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг). Це дає змогу здійснювати ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має суттєве значення для визначення собівартості окремих виробів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), непрямі ж - формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів.
Кошторис підрозділів складається аналогічно до формування кошторису виробництва. Він включає матеріальні витрати, витрати на матеріали, заробітну плату, відрахування на амортизацію, соціальні потреби та інші витрати.
Важливу роль у системі планування витрат і прибутку підрозділів підприємства відіграє планування собівартості окремих виробів у підрозділах.
У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві в його структурних підрозділах своє місце займає і калькулювання - обчислення собівартості окремих виробів.
Процес планування собівартості окремих виробів у підрозділах пов 'язаний із вирішенням ряду економічних завдань. Серед них - такі:
□ обгрунтування цін на нові вироби (порівняння реальних і планово- розрахункових цін);
□ планування рентабельності виробів підрозділу;
□ аналіз затрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах і визначення шляхів їх зниження;
□ планування організаційно-технічних заходів, пов'язаних з підвищенням економічної ефективності роботи підрозділів.
В межах окремих підприємств обчислюють два види калькуляції -планові і факторні. Якщо перші складають за плановими нормами витрат, то другі - за їх фактичним рівнем. Різновидом планових калькуляцій є проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їх проектування. В підрозділах підприємства об'єктом калькулювання можуть виступати інструмент, енергія, запчастини, ремонт, транспортування та інші.
При калькулюванні витрати групуються за калькуляційними статтями (сировина і матеріали, енергія, основна і додаткова заробітна плата, відрахування на соціальне страхування), номенклатура яких залежить від галузі економіки. Встановлюючи статті витрат, слід дотримуватися таких вимог:
1) максимальна частка витрат підрозділу, які включаються у собівартість, повинна обчислюватися прямо на окремі вироби;
2) статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було розподіляти між виробами підрозділу обгрунтованим способом.
При калькулюванні прямі витрати обчислюються безпосередньо на калькуляційну одиницю (одиниці виміру - шт., маса, площа, обсяг) згідно з діючими нормами і цінами. На непрямі витрати спочатку складається кошторис на певний період, після чого витрати розподіляються між різними виробами за встановленою методикою.
» следующая страница »
1 ... 36 37 38 39 40 4142 43 44 45 46 ... 433