Основи менеджменту. Практикум

Нарешті, мотивація збагаченням праці полягає в наданні лю­дям більш змістовної, важливої, цікавої роботи з широкими перс­пективами посадового та професійного зростання, яка дає можливість здійснювати контроль над ресурсами та умовами осо­бистої праці.

Німецькі вчені В. Зігерт та Л. Ланг пропонують такі критерії мотивуючої організації праці:

•          будь-які дії повинні бути усвідомлені, і в першу чергу тими, хто потребує дій від інших;

•         люди повинні відчувати радість від роботи, відповідати за неї, бути особисто причетними до результатів, до праці з людьми, щоб їх дії були для декого конкретно важливими;

•         кожен на своєму робочому місці хоче показати, на що він здатен;

•         кожен намагається виразити себе в праці, пізнати себе в її результатах, мати докази того, що він може що-небудь зробити; це щось повинно отримати ім’я свого автора;

•         необхідно знати точку зору людей на можливі поліпшені результати їх праці;

•         у досягненні мети, яку працівник поставив собі, або в формулюванні якої він брав участь, він проявить більше енергії;

•         люди, які добре працюють, мають право на матеріальне і моральне визнання;

•         співробітники повинні мати вільний підхід до всієї необхідної їм інформації;

•         рішення про зміни в роботі співробітників повинні прий­матися за їх участю і з опорою на їх знання та досвід;

•         самоконтроль;

•         співробітники повинні мати можливість набувати в процесі праці нові знання;

•         необхідно заохочувати ініціативу;

•         співробітники повинні мати інформацію про якість своєї праці;

•         кожен за можливості повинен бути сам собі шефом.

До моральних методів стимулювання відноситься перш за все визнання, яке може бути особистим та загальним.

Суть особистого визнання полягає в тому, що працівники, які особливо відзначилися, згадуються в спеціальних доповідях ви­щому керівництву організації, представляються йому, отримують право підписувати документи, в розробці яких вони брали участь, персонально вітаються з адміністрацією у зв’язку зі святами та сімейними датами. У нашій країні практика такого роду не отри­мала широкого поширення за винятком права особистого штам­па, яке надається найкращим майстрам та робітникам.

Загальне визнання знайоме нам набагато краще. Воно полягає в широкому поширенні інформації про працівників у багатоти­ражних газетах, нагородженні почесними знаками, грамотами, внесенням імен працівників у спеціальні книги. Часто загальне визнання здійснюється не саме по собі, а супроводжується наго­родженням преміями, цінними подарунками тощо.

Специфічними методами мотивації є похвала та критика.

Похвала повинна йти слідом за будь-якими гідними діями виконавців і навіть найдрібнішими результатами, отриманими ними, але обов’язково конкретними і такими, що сприяють досяг­ненню цілей організації. До неї висуваються такі вимоги, як дозованість, послідовність, регулярність, контрастність (необхідні перерви, бо при досить частому використанні цього методу його дія послаблюється).

Відсутність похвали, особливо за добру працю, нещира похва­ла - демотивують, тому для підвищення її дії бажано мати об’єктивні критерії.

Критика, тобто негативна оцінка оточуючими недоліків у роботі, повинна бути, перш за все, конструктивною, стимулювати дії людини, спрямовані на їх усунення, і показувати на їх можливі варіанти.

До правил її здійснення відносяться: доброзичливість, яка ство­рюється за рахунок послаблення звинувачувального акценту, вне­сення елементів похвали, поважного ставлення до особистості лю­дини, яку критикують; висловлювання зауважень у непрямій формі; аргументованість; відсутність категоричних вимог щодо визнання помилок; підкреслення можливості усунення недоліків і демонстрація згоди прийти на допомогу.

 

« Содержание


 ...  96  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я