Потім перевів розмову на іншу тему, явно показуючи, що про це говорити не хоче.
Іваненко був прийнятий з випробувальним терміном. Працював він без суєти, неквапливо, проте доручену роботу виконав достроково і з високою якістю. Бригадир залишився задоволений роботою новачка. Іноді він доручав йому роботу, яка вимагала більш високої кваліфікації, і Іваненко з нею справлявся. Ось тільки добрі взаємовідносини з бригадою у нього не склалися. Та він до цього і не прагнув. Тримався відокремлено, в розмови, як правило, не вступав.
Одного разу один із працівників, знаючи, що Іваненко нещодавно виконав подібну роботу, попросив у нього поради, на яких режимах краще обробляти заготовку із спеціальної сталі.
Замість пояснення той дав йому технічний процес:
- На, читай. З твоїм розрядом можна таких питань і не ставити.
Про його відлюдкуватість та недружелюбність не раз говорили
члени бригади.
Але бригадир, як правило, відповідав жартом:
- Хлопці, нам що для бригади головне? Щоб дисципліни дотримувався, завдання якісно і своєчасно виконував. Є на нього скарги з цих питань? Ні. Ось так.
Якось бригадир зустрів знайомого, який працює на тому підприємстві, звідки прийшов Іваненко.
- Говорять, у тебе в бригаді працює Іваненко. Ну як він? - запитав знайомий.
- Нічого, працює нормально.
- Так, спеціаліст він добрий, але характер у нього тяжкий. Він вам ще свій норов покаже!
І дійсно, стосунки між Іваненком і бригадою ставали дедалі холоднішими.
Одного разу касир підійшов до нього за внесками у касу взаємодопомоги. У бригаді давно був заведений порядок допомагати працівникам, які дуже потребували матеріальної допомоги.
Іваненко здавати гроші відмовився.
- Гроші - мої, куди хочу, туди й витрачаю. А милостиню я не подаю.
Після цього випадку холодок між Іваненком і бригадою став переростати у відчуження. Деякі члени бригади не приховували свого неприязного ставлення до Іваненка, але на нього це не справляло будь-якого помітного ефекту. Його наче влаштовували такі взаємовідносини. Зближення з бригадою він не шукав. Коли він зустрічав на собі чийсь неприязний погляд, то на його обличчі з’являлася іронічна посмішка.
Хоча Іваненко як і раніше працював добре, в бригаді припинили його відмічати при підбитті підсумків за місяць. Претензій з цього приводу він не пред’являв.
Так Іваненко пропрацював у бригаді близько року. За цей час майже з усіма членами бригади у нього виникали різні дрібні конфлікти.
Одного разу в кінці місяця бригадир підійшов до Іваненка і дав йому вказівку переорієнтуватися на виготовлення інших деталей.
- До кінця зміни залишилася одна година, не має смислу сьогодні це затівати. Завтра зранку візьмуся за виготовлення цих деталей, - відповів Іваненко.
- Те, що ти завтра зробиш, піде в рахунок наступного місяця. Я ж тобі даю завдання по деталях, які нам потрібно зробити в цьому місяці. У нас з них відставання, і щоб виправити це становище, сьогодні і завтра потрібно попрацювати надурочно, - пояснив бригадир.
- А що, війна почалася? - єхидно спитав Іваненко.
- Війни немає, - бригадир намагався говорити спокійно. - Просто ми не зможемо без цих деталей закрити наряд на бригадокомплект.
Іваненко після закінчення робочої зміни вимкнув верстат, ретельно прибрав його і пішов додому.
Відразу ж стихійно відбулися короткі збори бригади. Всі обурювалися поведінкою Іваненка.
- До яких пір ми будемо його терпіти? Гнати його з бригади і ніяких розмов!
Бригадир пообіцяв усім винести це питання на загальні збори бригади.
Студентам пропонується обговорити такі питання.
1. Як повинен поводитися бригадир при обговоренні даного питання на зборах?
2. Чи можна було б попередити цей конфлікт?
» следующая страница »
1 ... 223 224 225 226 227 228229 230 231 232 233 ... 310