Модель - це об’єкт довільної природи (матеріальний, мисле- ний, знаковий тощо), що відбиває істотні для завдання, яке розглядається, властивості об’єкта-оригіналу. Експеримент, який проводиться з моделлю системи, називається моделюванням. Моделювання дає змогу вивчити властивості об’єкта, прогнозувати його поведінку без постановки натурного експерименту.
Модель повинна відображати, відтворювати або замінювати оригінал у його головних рисах так, щоб її вивчення давало нову інформацію про об’єкт, а точніше, - про цілий клас об’єктів, для яких актуальне завдання, що розглядається. Оскільки в різних завданнях для однієї і тієї ж системи можуть бути задіяні істотно різні її властивості, то для їхнього опису можуть знадобитися різні моделі. Кожна з них буде відбивати головні, з погляду цього завдання, властивості системи й ігнорувати ті властивості, характеристики, які не вимагаються для розв’язання цього завдання. Таким чином, модель завжди існує разом із завданням, яке вирішується. Про модель будь-якого досліджуваного об’єкта є сенс говорити тільки тоді, коли добре з’ясовано завдання, стосовно якого створюється і буде використовуватися модель.
Після створення моделі частину рішень, що раніше вироблялися інтуїтивно, можна приймати на основі кількісних рекомендацій, одержаних у результаті аналізу моделі.
Типи моделей. Усі системи залежно від можливостей формалізованого опису можна поділити на три типи: добре структуро- вані, слабоструктуровані, неструктуровані.
Добре структуровані системи характеризуються наявністю стійких зв’язків і залежностей між підсистемами, що піддаються кількісним оцінкам. Управління такими системами можливе на основі стандартних процедур, правил, методик, розрахунків. Завдання, що виникають, можуть бути одноваріантними (розв’язувані методом прямого рахунку) або різноманітними (оптимізацій- ними).
У слабоструктурованих системах зв’язки між підсистемами чітко не регламентовані, мають несталий характер, не піддаються точному кількісному опису. При прийнятті рішення велика роль суб’єктивного фактора - багато рішень приймаються на основі екстраполяції оцінок. Специфіка слабоструктурованих завдань полягає в необхідності участі в їхньому розв’язанні колективу людей, частина з яких відповідає за ухвалення рішення.
Неструктуровані системи відрізняються неможливістю формалізації мети і критеріїв оцінки. Для цих систем характерні якісні постановки завдань, в яких кількісні залежності між складовими не відомі, формальних методів рішення немає, а вибір варіантів рішення утруднений невизначеністю мети діяльності й альтернативних способів досягнення їх. У вирішенні таких завдань переважну роль відіграють експертно-евристичні методи.
За способом подачі можна виділити три основні типи моделей: концептуальні, матеріальні, знакові.
Концептуальна модель - це певний ідеальний образ об’єкта, що залежить не тільки від його об’єктивно існуючих властивостей, а й від знань, досвіду та інших факторів, властивих суб’єктові- дослідникові.
Для того щоб перевести концептуальну модель з форми уявного образу у форму використання відповідно до свого призначення, можуть застосовуватися мовний (вербальний) опис, графічні засоби, математичні символи, відомі засоби різних спеціальних мов подачі даних і знань. [8, с. 155]
Деталізація концептуальної моделі, приведення її до вигляду, який дає змогу експериментувати з моделлю для одержання інформації про об’єкт, може здійснюватися у двох основних формах: матеріальній і знаковій.
Матеріальні моделі можна поділити на три типи: предметні, фізичні, аналогові.
Предметні (геометричні) моделі призначені для відтворення й аналізу переважно тих властивостей об’єкта, що визначаються його розмірами, формою, іншими ознаками, які характеризують об’єкт без урахування його внутрішньої природи. Типовий приклад - макети в архітектурі й техніці, навчальні муляжі.
» следующая страница »
1 ... 29 30 31 32 33 3435 36 37 38 39 ... 374