Основи інвестиційного менеджменту

•    спеціалізовані портфелі об’єднані не за загальним цільовим, а за найлокальнішим критерієм, наприклад: портфелі стабільного ка­піталу та доходу (в американській практиці це однорідні портфелі ко­ротко- і середньострокових депозитних сертифікатів); портфелі корот­кострокових фондів (складаються з короткострокових цінних паперів); портфелі середньо- і довгострокових фондів з фіксованим доходом (сформовані, як правило, з облігацій); регіональні чи галузеві порт­фелі; портфелі іноземних цінних паперів [14].

Теорія інвестиційного портфеля побудована на основі статистич­ного підходу (це, зокрема, робить її слабопрацюючою в умовах сучас­ного українського фондового ринку у силу його «непрозорості»), тоб­то про прибутки і ризик можна говорити тільки в середньому, за ре­зультатами діяльності протягом тривалого часу [24]. Практика показує, що пропозиція більш-менш оптимальної моделі портфеля цінних па­перів може мати місце тільки на підставі наявності перерахованої вище інформації мінімум за 1 рік, а найбільш правомірний результат — за три роки.

У закордонній економічній літературі існує досить струнка інвес­тиційна теорія, що пройшла у своєму розвитку кілька етапів [20,24]. Перший із них, що відноситься до 20 — 30 -х рр. ХХ ст., збігається з зародженням теорії фінансів як науки і представлений основними ро­ботами Ірвінга Фішера з теорії процентної ставки, а також Вільямса, який запропонував теоретичний підхід до оцінки капітальних вкла­день. У той час користувалися гіпотезою про повну визначеність еко­номічних умов ухвалення фінансового рішення і математичних засобів фінансової математики. Незважаючи на панування «детерміністично­го» підходу, присутність і важливість визначення факторів невизначе­ності і ризику усвідомлювалися. У 1921 р. Найтом запропонований якісний аналіз цих факторів у контексті теорії фінансів. Лише з по­явою сучасних теоретико-імовірнісних методів дослідження впливу ризику на ухвалення інвестиційного рішення такий напрямок одер­жав назву сучасної теорії інвестицій.

Її початок пов’язують з появою в 1952 р. статті Гаррі Марковіца «Вибір портфеля», у якій вперше була запропонована математична модель формування оптимального портфеля цінних паперів і приве­дені методи побудови таких портфелів за певних умов. Основною за­слугою Марковіца є розроблена теоретико-імовірнісна формалізація розуміння прибутковості і ризику, що відразу дозволило перевести за­дачу вибору оптимальної інвестиційної стратегії на строгу математич­ну мову. Вона є задачею квадратичної оптимізації при лінійних обме­женнях. В даний час вона є однією з найбільш вивчених оптимізацій- них класів задач, які мають достатнє число ефективних алгоритмів рішення. Марковіц постійно займався удосконаленням запропонова­ної моделі.

У 1963 р. учнем Марковіца Вільямом Шарпом була запропонова­на однофакторна модель ринку капіталу, у якій вперше з’явилися ті, що стали згодом знаменитими, «альфа-» і «бета-» характеристики акцій. На основі цієї моделі Шарп запропонував спрощений метод вибору оптимального портфеля, який зводив задачу квадратичної оптимізації до лінійного.

Вважається, що модель Марковіца доцільно використовувати, в основному, на першому етапі формування портфеля активів при роз­поділі капіталу за різними типами активів: акціями, облігаціями, не­рухомістю, депозитами і т.ін. Однофакторна модель Шарпа викорис­товується при цьому на другому етапі, коли капітал, що інвестується у визначений сегмент ринку активів, розподіляється між окремими кон­кретними активами, які складають обраний сегмент (тобто за конк­ретними акціями, облігаціями і т.ін.)

Наприкінці 50-х початку 60-х рр. з’явилися роботи Джеймса Тор- біна. Проте, слід зазначити деяку відмінність його підходу від теорії

Марковіца. Підхід Марковіца лежить у руслі мікроекономічного ана­лізу й акцентує увагу на поводженні окремого інвестора, що формує оптимальний, з його погляду, портфель на основі оцінки прибутко­вості і ризику активів, що включаються в нього. Крім того, спочатку модель стосувалася акцій, тобто ризикових активів, а Торбін запропо­нував включати в аналіз і безризикові активи (наприклад державні об­лігації). Такий підхід є, власне кажучи, макроекономічним, оскільки об’єктом вивчення стає розподіл сукупного капіталу в економіці у формі цінних паперів і формі готівки.

 

« Содержание


 ...  150  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я