У другій половині XX ст. зростаюча взаємозалежність національних господарств і цілісність світової економічної системи вступили в нову фазу, що було викликано такими обставинами:
- випереджаючий ріст обробної промисловості;
- на основі НТП суттєво покращилася міжнародна транспортна інфраструктура;
- через інформаційну революцію на базі бурхливого розвитку електроніки, кібернетики, використання космічних супутників зв’язку відбувся переворот у засобах телекомунікацій;
- значний стрибок у розвитку ТНК, які виникли ще на початку століття;
- у 60-і роки відбулися якісні зміни в сфері міжнародного ринку позичкових капіталів.
Всі ці зрушення у сферах виробництва, комунікацій, торгівлі, зарубіжного інвестування і фінансів перетворили міжнародну економіку в цілісний глобальний організм, спаяний не просто міжнародним поділом праці, але й гігантськими за своїми масштабами виробничо-збу- товими структурами, глобальною фінансовою системою і планетарною інформаційною мережею. На світовому економічному просторі розміщення продуктивних сил, галузева структура інвестицій, виробництва і збуту визначаються суб’єктами господарського життя з урахуванням глобальної кон’юктури, а економічні піднесення і спади набувають всесвітнього характеру.
У сучасних умовах жодна країна не може претендувати на повноцінний економічний розвиток без залучення її до міжнародних господарських зв’язків. “Здоров’я” економіки будь-якої країни тісно пов’язане з економічною політикою інших країн, а форма участі у світовому поділі праці, як правило, залежить від географічного положення держави, відмінностей у природно-кліматичних умовах країн, від їх ресурсного забезпечення, і розвитку продуктивних сил.
Розвиток міжнародних економічних відносин у XX ст. у хронологічному порядку прийнято поділяти на:
- реалізацію програм економічного відродження західних країн після Першої світової війни і в міжвоєнний період (1919-1939 рр.). Сюди відносять: економічні підсумки Першої світової війни, Версальський мирний договір, відродження економіки Німеччини, новий курс Рузвельта, економічну політику фашистської Німеччини;
- економічні перетворення і реформи в зарубіжних країнах після Другої світової війни (1940-1960 рр.). Сюди відносять: економічні підсумки Другої світової війни, план Маршалла і його внесок у відродження післявоєнного господарства країн Західної Європи, економічні програми ФРН, Японії, економічну політику Франції;
- етап господарського реформування у зарубіжних країнах (1970
— 1990 р.р). Сюди відносять: економічні проблеми цього етапу, “рей- ганоміку” і її результати, економічні реформи уряду М. Тетчер, реформування господарського механізму в країнах Східної Європи і в країнах Азії, економічні реформи в Китаї;
- етап руйнування поляризації світового господарства (1990-ті роки), який пов’язаний із розпадом СРСР, руйнацією світової соціалістичної системи, виникненням нових країн у Центральній і Східній Європі та вибором цими країнами шляхів ринкового розвитку;
- сучасний етап розвитку міжнародних економічних відносин (із 2000 р.). Він характеризується розвитком глобалізацій світової економіки, зокрема, фінансової глобалізації, виходом на перший план за- гальноцивілізаційних проблем — боротьбою із світовим тероризмом, вирішенням проблем наддержавного регулювання світового розвитку тощо.
Міжнародні економічні відносини (МЕВ) — система господарських зв’язків міжнаціональними економіками окремих країн, відповідними суб’єктами господарювання, особлива форма діяльності, яка базується на міжнародному поділі праці.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67 8 9 10 11 12 ... 169