Міжнародні економічні відносини

Середовище розвитку міжнародних економічних відносин

Міжнародні економічні відносини являють собою широкий комп­лекс торгових, виробничих, науково-технічних, фінансових зв’язків між державами, що сприяють обміну економічними ресурсами.

Економічні відносини між країнами мають давнє походження. Ще в епоху рабовласництва Древній Єгипет, Греція, Рим мали торгові зв’яз­ки з іншими країнами.

Першою світовою імперією була Римська імперія, яка характери­зувалася цілісністю економічних відносин. Рим, як світова економічна держава, поєднував у собі практично всі елементи і комуністичної об­щини, і рабовласництва, і зрілого феодалізму, і класичного абсолютиз­му, і недоторканість приватної власності — принципу, який закріпив­ся при капіталізмі в XVI11-XIX ст.

Варто зазначити, що багато норм основ громадянських правовідно­син Римської імперії діють у сучасних країнах майже без змін (у Кодекс Наполеона ввійшли цілі статті з Римського права, кодексу Юстиніана).

Перехід до нового типу міжнародних господарських зв’язків став визначатись уже з XIV- поч. XV ст., тобто ще в епоху середньовіччя. У середні віки активну торгівлю вели Генуя, Венеція, Великий Новгород тощо. І хоч обсяги торгівлі були невеликі, проте вона відігравала не­абияку роль у господарському житті, оскільки країни переважно об­мінювались дорогоцінними металами, предметами розкоші, пряноща­ми, продукцією сільського господарства.

Саме в середні віки зовнішній ринок і зовнішня торгівля для євро­пейських країн стали набувати особливо важливого значення. У зовнішній торгівлі домінував господарський елемент, який супрово­джувався політико-економічним (у формах митного оподаткування) і військовим (озброєне загарбання чужих держав, колоній) аспектами.

Але зовнішня торгівля відігравала ще обмежену роль у господарсь­кому житті держави. Зростаюче ж значення міжнародних економіч­них відносин було пов’язане з формуванням і розвитком промисловості, машинної індустрії. Виникнення нових галузей і видів виробництва,

збільшення продуктивності праці розширили можливості вивозу і про­дажу за кордон значної частини виробленої продукції. Водночас, по­ява транспортних засобів дала змогу перевозити товари на значні відстані й у великих кількостях. Усе це сприяло зародженню й інтен­сивному розвитку міжнародної торгівлі, розширенню економічних зв’язків.

У ХІУ-ХУІІ ст. становлення мануфактурного виробництва вимага­ло суттєвого розширення ринків збуту та забезпечення стійкого над­ходження сировини, в тому числі й імпортної. У зв’язку з цим торго­вельні зв’язки різних країн якісно змінились: із другорядних, дріб’яз­кових національних відтворювальних процесів вони перетворились у суттєвий фактор, забезпечуючи міжнародний поділ праці і впливаючи на виробничу й експортну спеціалізацію країн-учасниць.

Спочатку епіцентрами такого поділу праці були лише технічно пе­редові для свого часу держави. Згодом національні економіки створи­ли специфічну об’єднану сферу — світову економіку або світове госпо­дарство, яке обмежувалося порівняно вузьким колом країн, що брали участь у поділі праці. З поширенням мануфактурного, а пізніше інду­стріального виробництва розширилися межі світового господарства, яке до кінця XIX ст. досягло глобальних масштабів.

У XX ст. екстенсивний розвиток інтернаціоналізації господарського життя на базі торгівлі був доповнений вивозом позичкового і вироб­ничого капіталів. Це призвело до формування транснаціональних кор­порацій, у результаті чого почали складатися міжнародні виробничо- коопераційні зв’язки. Виник міжнародний ринок капіталів.

Розвиток міжнародних економічних відносин значною мірою за­лежить від характеру світової валютної системи і дієвості функціону­вання її інститутів. На місці світової валютної системи, яка зазнала краху в 1914 р., виникли нові, досить складні валютні відносини, за допомо­гою яких координувалися дії урядів і центробанків країн-учасниць. Інтернаціоналізація господарського життя стала на шлях інтенсифі­кації. Вже до середини XX ст. ці й інші фактори надали світовому гос­подарству досі небачену внутрішню взаємозв’язаність і взаємоза­лежність. І все ж національні господарства (великі і малі) залишалися досить автономними суб’єктами міжнародних економічних відносин, а їх розвиток визначався переважно внутрішніми факторами.

 

« Содержание


5  ... 


по автору: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я

по названию: А Б В Г Д Е Ё Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я