- допускалися межі коливань ринкових курсів валют навколо фіксованих доларових паритетів — ±1%;
- регулювання міжнародних валютних відносин покладалося на спеціально створену міжурядову установу при ООН — Міжнародний валютний фонд.
Формально бреттонвудські рішення вступили в силу в грудні 1945 року, але організація МВФ завершилася восени 1946 р. До кінця грудня 1945 року статті угоди МВФ підписали 40 держав, а в 1970 році членський склад МВФ нараховував уже 116 держав, у 1992 році —157. На цей час його членом стала навіть Швейцарія, яка традиційно утримується від формальної участі в міжнародних організаціях.
Крім МВФ, Бреттон-Вудською валютною системою було створено Світовий банк, а також передбачалося створення органу (Міжнародної організації торгівлі), в функції якого входило б контролювання обмежень у галузі торгового обміну. Ця організація так і не була створена, але функції, які передбачалися, взяла на себе Генеральна угода із тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка була підписана в 1947 році і ставила за мету забезпечення вільного обміну за допомогою зниження тарифних бар’єрів. У рамках Бреттон-Вудської валютної системи статус резервної валюти було офіційно закріплено за доларом США і фунтом стерлінгів.
Бреттон-Вудською валютною системою започатковано третій етап розвитку світової валютної системи. Ця система стала системою золотовалютного, а в подальшому — золото-доларового стандарту.
Бреттон-Вудська валютна система функціонувала до початку 70-х рр. і відіграла значну роль у поглибленні міжнародного поділу праці, налагодженні зовнішньоекономічних зв’язків. Механізм міжнародного валютно-фінансового співробітництва, створений на основі брет- тонвудських рішень, виявився в цілому адекватним потребам відновлення і розвитку міжнародних економічних відносин у післявоєнний період. Створена система відображала післявоєнні реалії.
Протягом тривалого періоду ефективність цієї системи (структури “золото-долар-національна валюта”) забезпечувалася високим рівнем стабільності долара та довіри до нього. Ця довіра базувалася на тому, що, на відміну від всіх інших валют, долар зберігав за собою на валютному ринку антиінфляційний імунітет, який гарантувався його конвертованістю для національних банків у золото. Така конверто- ваність забезпечувалася нагромадженням США значної частки (понад 70% у перші повоєнні роки) централізованих запасів золота. В 1949 р. централізовані золоті запаси США оцінювались у 24,6 млрд дол., що у 3,15 рази перевищувало загальну суму доларів, яка була розміщена в іноземних банках.
Таке становище в системі міжнародних економічних відносин не могло залишатися незмінним. Наприкінці 60-х - на початку 70-х рр. ситуація істотно змінилася. США на світовому ринку значною мірою втратили свої конкурентні переваги і повністю втратили свою здатність здійснювати обмін на золото за фіксованою ціною, і утримуючи в такий спосіб його функцію міжнародної резервної валюти.
Відносне послаблення позицій СШ Ау світовому господарстві, поява дефіциту платіжного балансу країни і перетворення його в хронічний, відплив золота і нагромадження доларів за межами США, інфляція, посилення суперечностей економічних інтересів основних учасників міжнародного економічного спілкування призвели до падіння Бреттон-Вудської валютної системи. Замість неї виникла нова світова валютна система.
4. Ямайська валютна система. Контури нової валютної системи, що функціонує та розвивається й понині в світовій економіці, визначені на нараді країн-членів МВФ у Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 року. Кінгстонська угода поклала початок утворенню Ямайської валютної системи, що почала функціонувати після відповідних ратифікацій дер- жав-учасниць з квітня 1978 року.
Основні принципи Ямайської валютної системи були юридично оформлені у серії поправок до Статуту МВФ і включають:
» следующая страница »
1 ... 42 43 44 45 46 4748 49 50 51 52 ... 169