Очевидно, в умовах обмежених водних ресурсів застосування дуплексних систем водозабезпечення дозволяє найбільш раціонально забезпечувати водою міське населення, не вдаючись до високих витрат по перекиданню води з віддалених джерел.
У штаті Арізона прийнята програма повторного використання до 2004 року 2,9 млн м3/рік доочищених міських стічних вод на полив трав’яних площадок для гри в гольф і газонів у парках. У штаті Каліфорнія протягом декількох десятиліть міські стічні води повторно використовуються для зрошення, в промисловому і комунальному господарстві.
У Саудівській Аравії (Таїф) запроектовано станцію глибокого очищення стічних вод для забезпечення водою господарських потреб населення (полив зелених насаджень, змив туалетів, протипожежні та інші потреби). У Китаї заборонено промислове використання хімічних речовин, які впливають на водні екосистеми та озоновий шар атмосфери, створений національний центр збору міжнародної екологічної інформації.
Наведені дані свідчать про те, що розроблені й здійснені комплексні програми економії і раціонального використання води дозволяють задовольнити зростаючі потреби в ній не шляхом залучення нових природних джерел води і перерозподілу її у віддалені регіони, а шляхом раціоналізації споживання, ліквідації втрат і непродуктивних витрат води, заміни питної води повторно використаною, додатково очищеною стічною водою. Як показує світовий досвід, цей шлях є економічнішим, енергетично вигідним і екологічно доцільним.
У всіх розвинутих країнах прийняті відповідні заходи про охорону водного середовища. До складу державних стандартів вводяться екологічні стандарти якості водного середовища, екологічної безпеки, екологічної експертизи. У багатьох країнах з урахуванням екологічних проблем сформовано систему сертифікації виробництв та окремих видів продукції тощо.
Реалізація ефективної політики раціонального використання і відтворення водних ресурсів потребує значних капіталовкладень. Але в останні роки у світі спостерігається тенденція до зменшення питомої ваги державних вкладень у сферу охорони і відтворення водних ресурсів. Це, деякою мірою, пов’язано із труднощами, викликаними появою країн з перехідними економіками. Економічні важелі впливу на забруднювачів досить різноманітні: податки на товари, використання яких неминуче викликає забруднення водного середовища, цільові субсидії (наприклад, на реалізацію спеціальних програм, встановлення водоохоронного обладнання), податкові пільги тощо. Одним з напрямків кардинального зменшення вкладів для країн перехідної економіки є радикальні зміни технологічної структури економіки на основі екологізації виробництв. Така перебудова структури можлива за умови фінансування західними інвесторами впровадження екологічно чистих технологій, але, на жаль, більшість інвестиційних проектів з боку закордонних партнерів передбачає нарощування навантаження на вод- норесурсний потенціал. Отже, потрібно відпрацювати єдині правила інвестування розвитку виробництва, яких дотримувалися б розвинуті
країни і закріпити їх у міжнародних договорах. До таких економічних регуляторів інноваційної діяльності слід віднести як ті, що стимулюють діяльність підприємств у сфері екологізації (пільгове оподаткування, субсидії тощо), так і ті, що примушують підприємства стежити за екологічним станом господарської діяльності (плата за викиди забруднюючих речовин у водні об’єкти, за використання водних ресурсів, за застосування екологічно небезпечних технологій, заборонених для вивезення за кордон).
До економічних методів контролю водоспоживання відносяться: гнучка тарифна політика, застосування економічних санкцій за наявність втрат при відсутності водомірного обліку. За даними деяких зарубіжних дослідників при збільшенні тарифів на 100 % обсяг водоспоживання знижується на 20-32 %. Такі заходи (підвищення тарифів) здійснювались у кількох штатах США в 1977 р. під час засухи і мали ефект. У багатьох країнах практикується підвищення тарифів при перевитратах води вище встановлених норм.
» следующая страница »
1 ... 143 144 145 146 147 148149 150 151 152 153 ... 169