Після конференції ООН із навколишнього середовища і розвитку в 1992 р. помітно посилилася значимість екологічного фактору в прийнятті рішень як на національному, так і на глобальному рівнях. Понад 150 країн створили національні комісії для розробки комплексного підходу до сталого розвитку. І тим не менттте поки що зарано говорити про те, що екологічна проблема зайняла адекватне місце в пріоритетах національного розвитку і міжнародного співробітництва.
Програма розвитку ООН випустила серію Доповідей про розвиток людства, в яких зазначено, що екосистеми не справляються з подальшим економічним зростанням і техногенним пресом. Економічне зростання здебільшого залежить від використання все більших обсягів сировинних ресурсів, обігу їх в економічній системі з подальшим поверненням у навколишнє середовище у вигляді відходів. Цей зростаючий потік природних ресурсів через економічну систему нині вже до- сяг, а в більшості випадків і перевищив межі екологічної стабільності на планеті.
За оцінками Секретаріату конференції, щорічні витрати (1993-2000 pp.) на здійснення в країнах, що розвиваються, заходів, що вміщуються в глобальній програмі, яка отримала назву “ Порядок денний на XXI ст.”, повинні перевищити 600 млрд дол., включаючи майже 125 млрд дол., які будуть надані міжнародною спільнотою у вигляді субсидій або на пільговій основі. Окрім того, в Преамбулі Порядку денного зазна
чається, що єдиний спосіб забезпечити собі безпечне і краще майбутнє
— вирішити екологічні проблеми і проблеми екологічного розвитку в комплексі та за спільним погодженням держав.
Перехід до концепції сталого розвитку визначений на Всесвітньому саміті в Йоганнесбурзі (ПАР, 2002 р.) як завдання для світового господарства на XXI століття. У Політичній декларації, прийнятій учасниками саміту Ріо+10, підкреслюється відданість ідеї сталого розвитку, балансу його складових частин та будівництва глобального гуманного суспільства, яке базується на принципах рівності та усвідомлення потреби кожного в людській гідності, а головне — необхідність інтеграції трьох компонентів сталого розвитку: економічного зростання, соціального розвитку та охорони навколишнього природного середовища.
Ця концепція відбиває розуміння тісного взаємозв’язку екологічних, економічних і соціальних проблем людства і того факту, що вони можуть бути розв’язані лише комплексно, за умови тісної співпраці і координації зусиль усіх країн світу. Крім того, в концепції де-факто визначається, що західна модель суспільства загального споживання не може вважатися взірцем для всього людства. З іншого боку, в документах конференції Ріо вказується і на вади практики вкрай неефективного використання природних ресурсів у країнах, що мали планову економіку, та про надзвичайну важливість ліквідації економічної відсталості в країнах, що розвиваються, оскільки бідність є активним каталізатором загострення екологічних проблем. Розв’язання проблем за такими напрямками, як вода і санітарія, альтернативна енергетика, здоров’я і довкілля, сільське господарство, біологічне різноманіття та управління екосистемами, ліквідація бідності, міжсекторальні проблеми (належне управління, торгівля і довкілля, глобалізація і фінанси, екологічні та інші права людини), стоїть на порядку денному на початку нашого сторіччя.
Таким чином, актуальним і важливим є визначення стартових передумов окремих країн та регіонів світу щодо нинішніх можливостей їх переходу до моделі сталого розвитку. Україна належить до групи країн з несприятливими передумовами переходу до сталого розвитку, оскільки їй притаманне господарство з високим рівнем антропогенного навантаження на територію, високою водо- та енергоємністю виробництва, забрудненням водних ресурсів та атмосферного повітря. Характерною рисою таких країн є низька економічна ефективність і висока екологічна собівартість виробництва.
» следующая страница »
1 ... 125 126 127 128 129 130131 132 133 134 135 ... 169