Варто зазначити, що у дослідженнях перспектив глобального роз- виткув 60-70-тірр. ХХст. основний наголос ставився на його демографічному аспекті (В.Леонтьєв, Е.Пестель, Е.Лашло, Д.Медоуз, М.Ме- сарович, Дж.Форрестер таін.), що було зумовлено впливом “демографічного вибуху” в країнах третього світу. Першим, хто відійшов від демографічного детермінізму у глобальних прогнозах, був Б.Гаврилишин (1980).
Зрозуміло, що зміна відносин між біосферою і людством неможлива без змін стосунків між людьми. Основним вектором перемін пови
нен бути пріоритет співробітництва і взаємодопомоги замість суперництва і ворожнечі. Йдеться про концепції, згідно з якими розвиток суспільства і відносини “людина-природа” визначатимуться, перш за все, розумом людини. Попередниками таких концепцій були П. Тейяр де Шардена, Е.Леруа, В.І.Вернадський, які в 20-х роках XX ст. ввели поняття “ноосфера”, “ноосферний шлях розвитку”. По суті — це нова парадигма цивілізаційного розвитку, ідеї якої висувалися В .1 .Вернадсь- ким у його концепції ноосфери. В.І .Вернадський ще на початку XX ст. зазначав, що епоха стихійного розвитку людства закінчується і змінюється епохою управління розвитком, при якому біосфера переходить у стан ноосфери, а людина стає “основною геологоутворюю- чою силою планети”.
У 80-ті роки стало очевидним, що розв’язання глобальних та національних природоохоронних проблем неможливе без нового погляду на роль і форми економічного розвитку. Виникла ідея переходу в економічному розвитку до концепції сталого розвитку, яку вперше було досить повно викладено у Всесвітній стратегії збереження природи (1980), в якій вміщувалися не тільки рекомендації державам щодо охорони природи, а й фактичні рекомендації про стан екологічної рівноваги всіх природних об’єктів світу, особливо лісової флори і фауни. Концепція сталого розвитку визнається одним із головних досягнень наукової і суспільної думки XX ст.
У1983 р. ООН створила Всесвітню комісію з навколишнього середовища і розвитку, яку стали називати за іменем її голови, прем’єр- міністра Норвегії Гру Харлем Брундтланд, яка в 1987 р. опублікувала звіт про свою роботу “Наше спільне майбутнє”, де вперше був використаний термін “сталий розвиток”, і закликаладо “нової ери людського розвитку, безпечного для навколишнього середовища”.
У 90-хрр. людство починає усвідомлювати реальну небезпеку екологічної катастрофи, яка загрожує існуванню цивілізації. Це викликано деградацією життєво важливого для здоров’я людини природного середовища, втратами в генофонді планети у зв’язку зі зникненням багатьох видів рослин і тварин, руйнівним техногенним пресом на біосферу. Загострення взаємовідносин суспільства з природою поставило перед людством питання про необхідність розробки і впровадження нових принципів своєї поведінки в природі та експлуатації природних ресурсів нашої планети.
В кінці 80-х рр. з’явилася концепція самопідтримуючого гармонійного розвитку (в нашій літературі поширений її неточний переклад — “сталого розвитку”), яка отримала подальший розвиток після Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жа- нейро (1992 р.). Ця концепція передбачає нерозривне поєднання економічної й екологічної політики та посилення значимості екологічного фактору в прийнятті рішень як на національному, так і на глобальному рівні. По суті йдеться про нову модель економічного розвитку, яка відповідає реаліям глобальної економіки початку третього тисячоліття.
За Донелі Медоуз, сталий розвиток — це такий розвиток, коли ми задовольняємо свої поточні потреби і водночас не створюємо загрози для наступних поколінь.
Конференція прийняла новий принцип розвитку світових продуктивних сил — “sustainable development”, що в перекладі означає “сталий розвиток” і полягає в тому, що процвітання в майбутньому залежить від збереження “природного капіталу” — повітря, води та інших екологічних багатств. Цього можна досягти при збалансуванні діяльності людини і відтворювальної здатності природи.
» следующая страница »
1 ... 124 125 126 127 128 129130 131 132 133 134 ... 169