д) кожна система має свою одну або кілька надсистем. Так, система агропромислового комплексу області в ролі надсистем має обласну соціально-економічну (інтегральну) надсистему і загальноукраїнську агропромислову надсистему;
є) кожна система здійснює властиву їй одну або кілька зовнішніх функцій. А її підсистеми (структури) мають внутрішні, а деякі і зовнішні функції.
Структура системи має відповідати її зовнішнім функціям, які трактуються як виходи системи на противагу до її входів. Останні є певними імпульсами, значення яких призводить до зміни станів системи і значень її функції.
При системному підході передусім треба зважити на тип системи. Найчастіше системи характеризують «парними» типами. Виділяють такі типи систем: відкриті і закриті, невеликі і великі, прості й складні, статичні і динамічні, детерміновані і стохастичні (ймовірнісні), фізичні та інформаційні, нерегульовані і регульовані; останні, у свою чергу, діляться на саморегульовані і несамо- регульовані, зокрема, що самі навчаються і не самі навчаються, зокрема, що самоорганізуються і не самоорганізуються, зокрема, що самоудосконалюються і несамоудосконалюються. Економіка має справу передусім з відкритими, великими, складними, динамічними, стохастичними, фізичними, регульованими, саморегульованими та іншими системами.
Системний підхід виступає у двох видах: системного аналізу і системного синтезу, які взаємодіють, але досить автономні. Системний синтез передбачає рух думки, розумових і практичних операцій від визначення (ідентифікації) елементів системи, встановлення зв’язків між ними, виділення на цій основі підсистем і об’єднання їх і тих елементів, що не увійшли в окремі підсистеми, у переважно великі чи складні системи. Водночас синтез системи — це спосіб зафіксувати відносно простими засобами всю складність реальності. Системний підхід є засобом подолання складності хоч би тим, що самі по собі елементи можуть бути окремими системами, а у певному дослідженні вони такими не вважаються. Наприклад, національне господарство України можна трактувати як систему, утворену 25-ма регіональними «елементами» обласного виду, хоча кожна область — це, зрозуміло, складна система. Але у даному дослідженні вона може трактуватися далі як неподільна.
Системний аналіз передбачає декомпозицію досліджуваної системи спочатку на підсистеми першого, далі другого та інших рівнів і так аж до отримання елементів системи. При системному аналізі ми йдемо «зверху вниз», при синтезі — «знизу вверх». Системний аналіз має низку дослідних етапів:
а) формування проблеми (метод сценаріїв);
б) формування цілей функціонування системи (так званий метод дерева цілей);
в) генерування альтернатив (метод мозкової атаки);
г) вибір оптимальних альтернатив (використання оптиміза- ційних математичних методів, методів експертних оцінок, методів прогнозування тощо).
У цьому значенні системний аналіз — це взаємопов’язана, визначена метою розв’язання великомасштабної проблеми, сукупність багатьох методів і засобів, об’єднаних певною послідовністю.
Метод ідеалізації передбачає створення ідеальних моделей і порівняння ситуації, яку вивчають, з ідеальним варіантом. Отже, це складний метод, при застосуванні якого використовують специфічні особливості деяких інших методів — моделювання, аналогії, абстрагування тощо. У багатьох науках поширені ідеальні моделі. У фізиці, наприклад, це ідеальна рідина (така рідина, яка не стискається), ідеально чорне тіло (таке тіло, що не випускає у зовнішній світ жодних променів) тощо.
Ідеальні моделі будуються двома способами. Перший — це абстрагування від усіх, крім однієї, найважливішої у певному аспекті риси (властивості), яку доводять до «абсолютних» значень (та сама ідеальна рідина). Другий спосіб полягає у наданні ідеальній моделі усіх можливих рис і особливостей (функцій, відносин), які мають реальні об’єкти (ідеальний ЕВЦ). У процесі дослідження реальні об’єкти порівнюють з ідеальними і фіксують:
» следующая страница »
1 ... 54 55 56 57 58 5960 61 62 63 64 ... 138