До першої групи належать капіталовкладення, які здійснюються, наприклад, з метою підвищення надійності й техніки безпеки на виробництві відповідно до нових законодавчих актів або інших абсолютно обов’язкових обставин. У цьому разі не постає питання, здійснювати інвестиції чи ні.
Друга група охоплює капіталовкладення, які потрібні для того, щоб підприємство змогло втримати свої позиції на ринку, а також зберегти створену репутацію і зайняте положення.
Капіталовкладення третьої групи призначені для підтримки безперервної діяльності підприємства й підвищення технічного рівня виробництва, наприклад, за рахунок встановлення досконаліших і продуктивніших верстатів і апаратів, впровадження нової технології виробництва.
До четвертої групи належать капіталовкладення, які мають на меті скоротити витрати, що врешті-решт сприяє підвищенню продуктивності праці на підприємстві та його прибутковості.
Капіталовкладення п’ятої групи спрямовані на збільшення прибутків, що, у свою чергу, сприяє підвищенню прибутковості. Це часто пов’язується з розширенням «традиційних» сфер діяльності підприємства.
До шостої групи належать капіталовкладення, пов’язані зі значним ризиком (наприклад, призначені для захоплення нових сфер ринку або створення нових видів продукції). Вони можуть бути успішними, наприклад, у тих галузях, де відсутня серйозна конкуренція й існує велика свобода дій.
Для інвестиційної політики найбільше практичне значення має класифікація капіталовкладень з погляду оцінювання їх рентабельності, яке виконується на основі різних критеріїв, і диференціації норми прибутку для різних груп. Це дає керівництву підприємства можливість не тільки планувати рентабельність того чи іншого варіанта й систематично впливати на інвестиційні рішення та спрямовувати інвестиційну політику підприємства в бажаному напрямку.
Норма прибутку (процент прибутку, який повинен забезпечити капіталовкладення) у розглянутих групах капіталовкладень може бути такою: у першій групі відсутньою; у другій — становити 6%; у третій — 12%, у четвертій — 15%, у п’ятій — 20%, у шостій — 25%. Наведені значення, безперечно, треба розглядати лише як приблизні. Слід також додати, що подібні вимоги до норми прибутку для деяких капіталовкладень другої — шостої груп (наприклад, капіталовкладень у наукові дослідження) встановлюються не завжди. На конкретних підприємствах вони можуть коливатися в той чи інший бік, проте, ці показники дають більш-менш типову картину ранжування видів капіталовкладень.
Поряд з розглянутими групами капіталовкладень особливо актуальним, а тому необхідним в умовах України, є виокремлення такої групи, як капіталовкладення в охорону та оздоровлення навколишнього середовища. У цьому разі встановлення норми прибутку відсувається на задній план міркуваннями виживання населення в регіонах, що зазнали екологічної катастрофи.
В умовах ринкової економіки принципово змінюються й функції контролю за інвестиціями. На зміну централізованому контролю, що здійснюється міністерствами й відомствами, приходить контроль з боку власників цих капіталів. Це, звичайно, сприятиме підвищенню ефективності інвестування.
Питання і завдання
1. Поняття інвестиційної політики.
2. Які основні принципи інвестиційної стратегії?
3. Охарактеризуйте завдання при виборі стратегічних напрямків інвестиційної політики.
4. В чому полягають основні напрямки інвестиційної стратегії?
5. Пріоритети держави при розробці інвестиційної стратегії.
» следующая страница »
1 ... 93 94 95 96 97 9899 100 101 102 103 ... 224