Механізм державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні зумовлений законом України «Про інвестиційну діяльність».
Державне регулювання інвестиційної діяльності визначають: показники економічного і соціального розвитку України; національні та регіональні програми розвитку національного виробництва; державні і місцеві бюджети, передбачені в них обсяги державного фінансування інвестиційної діяльності.
Керують державними інвестиціями загальнодержавні та місцеві органи державної влади. На макрорівні проблеми регулювання інвестиційної діяльності та розвитку промислового комплексу вирішують Міністерство економіки України і Державний комітет у справах будівництва, архітектури та житлової політики, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. У складі Мінекономіки є відділ будівельного комплексу та промисловості будівельних матеріалів, у названому комітеті функціонує управління з реалізації інвестиційних програм і державного замовлення.
Управління державними інвестиціями планує виконання конкретних дій щодо інвестування бюджетних і позабюджетних коштів. Основою для прийняття рішення про інвестування загальнодержавних бюджетних коштів є:
• прогнози економічного і соціального розвитку України;
• схеми розвитку і розміщення продуктивних сил;
• цільові науково-технічні і комплексні програми;
• техніко-економічні обґрунтування доцільності таких інвестицій.
Прийняття рішення про інвестиції з коштів бюджетних асигнувань потребує системного підходу до визначення пріоритетів. Сьогодні вибір пріоритетних напрямів інвестиційної діяльності в Україні пов’язаний з першочерговими завданнями стабілізації економіки, довготерміновими завданнями, спрямованими на її перебудову, та підвищення рівня життя населення.
Пріоритетність залежить від відповідних цільових комплексних, галузевих (міжгалузевих) і територіальних програм, за якими Мінекономіки України визначає найневідкладніші завдання.
Обсяги державних інвестицій коштів державного бюджету за поданням Уряду затверджує Верховна рада України в Державній програмі економічного і соціального розвитку.
Загальний обсяг бюджетних асигнувань спрямовують не лише на виконання цільових комплексних програм, а й на розвиток соціальної інфраструктури загальнодержавного значення з формуванням переліку цих об’єктів.
Для пріоритетних об’єктів інвестування у соціальній сфері передбачено дві форми інвестування — з коштів бюджетних асигнувань і з коштів державного кредиту.
Державний кредит відображає кредитні відносини з приводу акумуляції державою грошових коштів на основі повернення для фінансування державних витрат. Кредиторами виступають фізичні і юридичні особи, позичальником — держава в особі його органів (Міністерства фінансів, місцевих (муніципальних) органів влади). Для позичальника дана форма кредиту дозволяє мобілізувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без використання для цих цілей паперово-грошової емісії, для неінфляційного кредитно-грошового обігу шляхом операцій на відкритому ринку, формування фінансового ринку. В умовах розвитку інфляційного процесу державні позики в населення тимчасово зменшують його платоспроможний попит. З обігу вилучається надмірна грошова маса, тобто відбувається відвернення засобів з грошового обороту на наперед обумовлений термін. Надмірне збільшення державного боргу разом з тим може призвести до платежів за зобов’язаннями, сума яких складе величину більшу, ніж надходження від позик, що негативно позначиться на формуванні фінансів держави.
Місцеві органи влади здійснюють мобілізацію засобів на кредитній основі, які можуть використовуватися на впорядкування міських і сільських районів, будівництво, реконструкцію об’єктів охорони здоров’я, культурного, освітнього, житлово-побутового призначення та ін. В результаті скорочується попит вказаних органів на засоби з державного бюджету.
» следующая страница »
1 ... 97 98 99 100 101 102103 104 105 106 107 ... 224