Грошові кошти, що поступають від випуску місцевих облігацій, звичайно зараховуються до позабюджетних фондів. Для реалізації, наприклад, якого-небудь проекту муніципальний орган може виділити частину засобів з місцевого бюджету, узяти банківський кредит (що не завжди є вигідним) або використати позабюджетні засоби, одержані від випуску місцевих облігацій.
Такі облігації вважаються надійними і ліквідними цінними паперами. Їх надійність забезпечується двома способами: за допомогою загальної податкової потужності, а також доходами існуючих об’єктів або нерухомістю, що будується. Зважаючи на це процентні ставки по місцевих облігаціях є близькими до процентних ставок державних облігації.
Інвестори, які купують місцеві облігації, постачають муніципальним органам необхідні для реалізації проектів позикові засоби. Якби не ці надходження, то муніципальні органи були б вимушені використовувати частину засобів місцевих бюджетів, а такі кошти можуть бути одержані в результаті підвищення місцевих податків. Таким чином, випуск місцевих облігацій дозволяє вирішувати одночасно декілька задач; муніципальні органи одержують необхідні їм для реалізації проекту позикові грошові кошти; їм немає необхідності використовувати засоби місцевого бюджету, а значить і збільшувати місцеві податки; інвестори одержують у власність надійні і ліквідні цінні папери, що приносять певний дохід, місцеве населення одержує важливий для його існування об’єкт і користується його товарами, роботами або послугами.
Зважаючи на викладене вище, в більшості випадків доходи від місцевих облігацій не оподатковуються або оподатковуються по пільговій ставці. Вказана обставина робить місцеві облігації привабливими для крупних інституційних інвесторів, не дивлячись на низьку їх прибутковість.
Для кредиторів державний кредит — форма заощадження, інвестування засобів в цінні папери, приносячи додатковий дохід. Велика і гарантія виконання умов кредитної операції з боку держави. Ринок державних цінних паперів надає первинним інвесторам (кредиторам) низку унікальних можливостей, таких як гарантія повноти і своєчасності платежів; можливість одноразового розміщення практично необмежених сум грошових коштів; висока ліквідність; відносно висока прибутковість; наявність ефективної системи безготівкових розрахунків по паперах і ін.
Державний кредит ділиться на види, що відображають специфіку відносин і впливу низки факторів. Види державного кредиту визначаються:
• складом позичальників і кредиторів;
• конкретними причинами появи потреби держави в мобілізації засобів;
• місцем отримання кредиту; формою його оформлення;
• методами залучення грошових ресурсів і способами їх повернення;
• термінами погашення державою своїх зобов’язань;
• ступенем ризику кредитора і позичальника.
Залежно від характеристики позичальника державний кредит буває централізованим і децентралізованим. В першому випадку як позичальник виступає Кабінет Міністрів і його центральний фінансовий орган країни (Міністерство фінансів), в другому — місцеві органи влади (Рада депутатів). Децентралізовані позики проводяться для часткового покриття витрат місцевого бюджету, а цільові позики для фінансування конкретних проектів, пов’язаних з соціально-економічним розвитком області, міста, району. Місцеві позики забезпечуються матеріальними, фінансовими і нематеріальними активами, що знаходяться в комунальній власності.
По місцю отримання кредиту, державний кредит підрозділяється на внутрішні і зовнішні позики. В Україні казначейські зобов’язання є короткостроковими, якщо вони випущені з терміном погашення до 1 року, середньостроковими — від 1 до 5 років, довгостроковими — від 5 до 10 років. У кожному конкретному випадку обговорюються умови, форми і терміни державного кредиту.
» следующая страница »
1 ... 98 99 100 101 102 103104 105 106 107 108 ... 224