За формою обкладення розрізняють адвалерні, специфічні і змішані мита. Адвалерні мита стягуються у відсотках від ціни товару (наприклад, 15% від ціни холодильника), специфічні — у вигляді визначеної грошової суми, стягнутої з обсягу, ваги або одиниці товару (наприклад, 15 дол. із кожної тонни металу). У варіанті змішаних мит товар одночасно може оподатковуватися й адвалерни- ми, і специфічними митами.
Як правило, митний тариф встановлюється на національному рівні, але він може бути єдиним і для країн, що об’єдналися в торгово-економічні угруповання. Наприклад, країни, що входять до ЄС, мають єдину митну територію з єдиним зовнішнім митним тарифом. Митні тарифи містять у собі звичайно три види мита: максимальні, мінімальні і преференційні (пільгові). Перші звичайно використовуються в торгівлі з країнами, з якими немає торгових угод; другі — у тих випадках, коли існують торгові угоди про введення режиму найбільшого сприяння; треті — різновид торгового мита (преференційні) — використовується при імпорті товарів із країн, що розвиваються. У рамках ООН (ЮНКТАД) діє загальна система преференцій, куди входять преференційні мита розвинутих країн для товарів країн, що розвиваються.
Не меншу загрозу лібералізації торгівлі можуть нести і нетарифні бар’єри. До нетарифних бар’єрів належать різноманітні (нараховують понад 2000 різноманітних видів) економічні, політичні й адміністративні методи прямого або непрямого обмеження зовнішньоекономічної діяльності. Серед них найбільше поширення має квотування (контингентування), тобто встановлення виз-
470
начених квот на експорт (імпорт) окремих товарів або товарних груп. У рамках встановлених квот експорт і імпорт здійснюються за ліцензіями, що видають уповноважені органи. Як правило, квотується імпорт товарів, і квота виконує роль, подібну ролі протекціоністського мита, тобто сприяє зниженню конкуренції на внутрішньому ринку.
До нетарифних бар’єрів можна віднести також державну монополію як виключне право держави на здійснення визначених видів зовнішньоекономічної діяльності, національні податкові системи, національні стандарти і т.п.
Державний вплив поширюється і на регулювання ввозу і вивозу капіталу. Держава, з одного боку, повинна забезпечити сприятливий інвестиційний клімат із гарантією від націоналізації іноземної власності, з другого — захистити власні інтереси, наприклад через встановлення максимальної частки іноземного капіталу в спільних підприємствах, визначити перелік галузей, доступних для іноземних інвесторів, частки національних кадрів у управлінні, доступність інформації і т.п.
До особливої групи заходів, що використовує держава, регулюючи відносини країни із світовим господарством, належить так званий активний протекціонізм, або різноманітні форми стимулювання експорту. Серед них можна відзначити: пільгове державне кредитування експорту (зменшення ставок і подовження термінів кредиту), державне страхування експортних кредитів, пряме субсидування експорту і різноманітні податкові пільги для експортерів. Використовують також різноманітні форми інформаційного й організаційного сприяння експорту продукції національних підприємств, забезпечення торгово-економічною інформацією, організації ярмарків і виставок і т.п.
До форм стимулювання експорту належить і такий напрямок торгової політики, як демпінг—продаж експортованих товарів на яких-небудь закордонних ринках за більш дешевими цінами, на інших (звичайно національних). Хоча від демпінгу і виграють споживачі, але збитки, що їх зазнають виробники аналогічних товарів, змушують держави проводити антидемпінгових заходів (наприклад, вводити антидемпінгові мита). Застосування таких заходів було санкціоновано антидемпінговим законодавством, підписаним більшістю країн- членів ГАТТ у 1967 р.
» следующая страница »
1 ... 362 363 364 365 366 367368 369 370 371 372 ... 384