2. Витрати виробництва. Собівартість. Формування витрат виробництва в сучасних умовах
Процес виробництва, як уже зазначалось, завжди пов’язаний з використанням факторів виробництва, тобто речового фактора (засоби виробництва, які знаходять втілення в масі використаної уречевленої праці—знарядь та предметів праці), та особового фактора (використання в процесі виробництва робочої сили — здатності працівника до праці).
Витрати, які пов’язані з коштами, що вкладені в набуття та використання вищезазначених факторів виробництва, складають зміст категоріі “витрати виробництва”.
В свою чергу, категорія “витрати обігу” відбиває витрати, які мають місце у зв’зку з реалізацією вироблених товарів (послуг). Якщо до витрат виробництва відносять витрати, пов’язані з використанням знарядь праці (амортизаційні відрахування від вартості промислових будов, споруд, верстатів, транспортних засобів тощо), вартістю предметів праці (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива тощо) та витрати, що спрямувались на найм робочої сили (зарплати), то витрати обігу охоплюють кошти, спрямовані на утримання торгових приміщень, транспорту, що використовується в процесі реалізації продукції, зарплату торговим працівникам тощо.
Виникають також витрати розрахункові або планові, які формуються на підставі існуючих норм (нормативів) використання вживаних ресурсів, а також фактичні витрати, що відбивають результати певної господарської діяльності в процесі виготовлення товару (надання послуг). Порівняльний аналіз розрахункових (планових) та фактичних витрат дає змогу зробити висновок, наскільки успішно або, навпаки, невдало те чи інше підприємство (фірма) реалізують свою програму діяльності (бізнес-план).
Оскільки підприємства (товаровиробники) економічно відокремлені (відособлені) як власники засобів виробництва і створюваного продукту, то витрати виробництва формуються як самостійна категорія, яка має відбивати єдиний підхід у процесі обчислення цих витрит, єдиний критерій їх зіставлення.
В умовах командно-адміністративної системи, коли єдино правильною визнавалась теорія трудової вартості К.Маркса, такою категорією стала собівартість продукції, яка використовувалась у бухгалтерському обліку колишнього СРСР та деяких інших країн світу. Ця категорія поки що залишається провідною і досі в Україні та інших державах, які утворились після розпаду СРСР: стали на шлях розбудови економіки ринкового типу.
Відповідно до існуючої методики всі витрати підприємства поділяються на виробничі і позавиробничі. До виробничих відносять амортизаційні відрахування (перенесену на продукцію вартість засобів праці), сировину, матеріали, придбані комплектуючі вироби, паливо, різні види енергії, заробітну плату робітників і службовців. До позавиробничих належать витрати, пов’язані з реалізацією продукції, рекламою, відрахуваннями на науково-дослідні роботи, підготовку кадрів тощо. Якщо при обчисленні собівартості до неї включено витрати, пов’язані з виробництвом продукції, то вона набуває форму виробничої або фабрично-заводської, а у разі додачі до вищезазначеної собівартості ще й витрати на реалізацію продукції та загальноуправлінські витрати, то собівартість отримує назву “комерційна” або “повна”.
Склад витрат, які відносяться до собівартості, розглядається у двох площинах: за елементами витрат і за статтями калькуляції.
Собівартість за елементами витрат характеризує загальний економічний стан підприємства, дозволяє висвітлити джерела перевитрат або економії, а також виявити загальні потреби підприємства у матеріальних, фінансових, трудових ресурсах для їх подальшого збалансування з усіма розділами виробничої програми. Собівартість за елементами витрат визначається у розрахунку на повний обсяг виробництва.
» следующая страница »
1 ... 131 132 133 134 135 136137 138 139 140 141 ... 384