Банківська справа

Кошти клієнтів (заборгованість перед юридичними і фізичними осо­бами) — це залишки за депозитними, поточними, картковими рахунками відповідної категорії клієнтів.

Кошти бюджетних установ мають місце у тих банках, які мають право на здійснення касового обслуговування державного бюджету.

За терміном залучення розрізняють такі групи пасивів (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Класифікація пасивів за терміном залучення¹

У ринковій економіці джерелами поповнення фінансового капіталу комерційного банку є: прибутки, отримані за минулі періоди; кошти, за­лучені шляхом випуску простих і привілейованих акцій; позики, отримані за рахунок кредитів і випуску облігацій. Отже, джерелами фінансових ре­сурсів є власні, залучені та позикові кошти, структура яких визначає фінан­сову незалежність і платоспроможність банку.

2.   Зміст і порядок формування власного капіталу банку

Капітал (власні кошти) у фінансовій звітності банку є різницею між активами та зобов’язаннями. Капітал банку визначається як сума основ­ного капіталу (капітал першого рівня) та додаткового капіталу (капітал другого рівня), виключаючи відвернення.

Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований статут­ний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок не­розподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків ак­ціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів. Розкриті резерви вклю­чають й інші фонди такої ж якості, які повинні відповідати таким критері­ям:

1)   відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку після опо­даткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого на всі по­тенційні податкові зобов’язання;

2)  фонди та рух коштів до них (від них) повинні окремо розкриватись в опублікованих звітах банку;

3)  фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття збитків з метою необмеженого та негайного використання у разі появи збитків;

4)   збитки не можуть безпосередньо покриватись з фондів, а повинні проводитись через рахунок прибутків і збитків.

Додатковий капітал банку складається з таких елементів:

1)  резерви під стандартну заборгованість інших банків;

2)  резерви під стандартну заборгованість клієнтів за кредитними опе­раціями;

3)  результат переоцінки статутного капіталу з врахуванням індексу де­вальвації чи ревальвації гривні;

4)  результат переоцінки основних засобів;

5)  прибуток поточного року;

6)   субординований борг (звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути забрані з банку рані­ше, ніж через 5 років, а у випадку банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх інших кредиторів). При цьому сума таких коштів, включених у капітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної вартості протягом п’яти останніх років угоди.

НБУ має право визначати своєю постановою інші статті балансу банку для включення до додаткового капіталу, а також умови і порядок такого включення. При розрахунку загальної суми капіталу розмір додаткового

капіталу не повинен перевищувати розмір основного капіталу. Під загаль­ною сумою капіталу розуміють величину капіталу, не скориговану на ве­личину основних засобів. Відвернення банку включають до себе такі еле­менти: вкладення банку в акції та боргові зобов’язання інших банків як із метою продажу, так і з метою інвестування, а також резерви, що утворю­ються для покриття збитків від знецінених цінних паперів і боргових зобо­в’язань; вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

 

« Содержание

» следующая страница »
1  ... 30 31 32 33 34 3536 37 38 39 40  ... 278