Саме за Л. Ерхарда в широкий науковий обіг увійшов термін «соціальна держава» на противагу державі монетарного типу. Соціальна держава - це тип держава, що втілює у життя сильну соціальну політику в інтересах своїх громадян. До речі, у Конституції України відмічено, що Україна - соціальна держава, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя й вільний розвиток людини. Але на сьогодні це твердження майже не діє, соціальні проблеми ще більше загострюються. Всі позитивні наслідки економічної реформи Л. Ерхард сформулював у праці «Добробут для всіх».
Ідею «соціального ринкового господарства» підтримав Г. Мюрдаль - творець «шведської моделі соціалізму». Г. Мюрдаль був прихильником соціальної орієнтації економіки держави. На його думку, головне в «державі добробуту» - це соціальний захист населення, під яким він мав на увазі систему законодавчих, економічних, соціальних і соціально-економічних гарантій, рівні умови для підвищення добробуту за рахунок особистого трудового внеску, економічної самостійності й підприємництва - для працездатного населення, і створення відповідного рівня життєзабезпечення для непрацездатних громадян [1].
Етап застосування державного управління у сучасному суспільстві представлено науковими розробками сучасних теоретиків та практиків державного управління: Дж. Шафрітц, Д. Розенблум,, Е. Херрінг, В. Козбаненко, Ф.І. Шамхалов.
Визначальною рисою цього етапу державного управління є спрямування досліджень на
соціальну складову державного управління. Спираючись на праці відомих вітчизняних і зарубіжних вчених, насамперед В. Авер'янова, Г. Атаманчука П. Надолішнього, Н. Нижник, В. Цвєткова, наведемо визначення державного управління з їх точки зору.
Державне управління - це форма і основний різновид соціального управління, соціально-політична функція держави, зумовлена об'єктивними потребами забезпечення цілісності суспільства, його функціонування і поступального розвитку [7]. На думку Г. Аманчука, державне управління має складову, під назвою «соціальна ефективність державного управління».
Соціально ефективним, на думку Г. Атаман-чука, є управління з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, які повинні забезпечити сприятливий стан та комплексний розвиток підвідомчої території життєдіяльності людей. На соціальний ефект повинна бути орієнтована діяльність громадських об'єднань (суб'єктів громадського управління), що обумовлено їх природою [8].
У літературі по державному управлінню використаються поняття: цільова ефективність -ступінь узгодження результатів з метою; соціальна ефективність виступає як приватний критерій ефективності суспільної праці; організаційна ефективність характеризує форму взаємозв'язків елементів системи керування.
Можливо стверджувати, що ефективність державного управління - це результат досягнення поставленої соціальної мети при максимально можливій економії трудових і організаційно-матеріальних витрат. Це діяльність апарата управління, що включає мету, способи, процес і результат.
Соціальної складової державного управління торкався у своїй праці «Державне управління та інтереси держави» Е. Харрінг. Він відмічав, що уряд держави повинен враховувати у своїй політиці інтереси всіх груп населення та досягти політичних компромісів, проводячи переговорний процес. Е. Херрінг вважав, що головним завданням чиновників є налагодження ділових відносин з різними групами інтересів, завдяки чому можна стати посередником у репрезентації інтересів цих груп [9].
У сучасній Україні соціальну складову державного управління досліджували багато вчених: Н. Діденко, Б. Данилишин, М. Долішний, В. Дорофієнко, В. Лобас, О. Оболенський, О. Осауленко, І. Сирота, В. Скуратівський та інші.
» следующая страница »
1 2 3 4 5 67 8