Система повинна мати чітко окреслені межі, які дають можливість відрізняти елементи, що входять до її складу, від навколишнього середовища, тобто всього того, що не входять до системи. Точне окреслення меж системи, крім того, уможливлює дослідження форми її взаємодії з довкіллям, зокрема порядок обміну інформацією, технологіями, ресурсами, вплив системи та середовища на внутрішню структуру системи. На визначення меж банківської діяльності впливають як загальні законодавчі та нормативні акти (наприклад, „Закон про банки і банківську діяльність", постанови уряду, постанови та інструкції НБУ), так і внутрішньобанківська документація: установчі документи, статут, розпорядження, інструкції. Оскільки кожен комерційний банк є юридичною особою і самостійним суб' єктом господарської діяльності, причому економічно, фінансово та організаційно незалежним, то факт наявності чітко окреслених меж очевидний.
Аналізуючи операційну діяльність вітчизняних банків, можна дійти висновку, що в кожному з них безперечно сформовано власний механізм, про що свідчить щоденне здійснення банківських операцій та трансформація вхідного балансу у вихідний. Питання полягає у тому, наскільки такий механізм відповідає критерію оптимальності, чи здатний він адекватно реагувати на зміни середовища, чи уможливлює користування всіма можливостями, наданими сучасним розвитком науки, техніки, інформаційних систем?
Аналіз стану та сучасних тенденцій розвитку вітчизняного банківського сектору свідчить, що більшість банків ще досить далекі від формування механізму, який відповідав би всім сучасним вимогам. Системне зниження прибутковості банківської діяльності протягом останніх років є наслідком не лише негативних макроекономічних тенденцій, а й недостатньої уваги банків до сучасних методів управління ризиками, які б рухали банк у напрямку формування оптимального механізму.
Усе викладене вище дає підстави розглядати банк як цілісну керовану динамічну систему, підпорядковану досягненню певної мети.
Мета діяльності кожного банку повинна передбачати досягнення встановленого рівня показників діяльності за грамотно організованої системи управління банківськими ризиками.
З огляду на вибрану мету формується стратегія діяльності конкретного банку, при цьому увага зосереджується на вивченні всіх можливих альтернативних рішень. Наприклад, якщо мета банку полягає в максимізації прибутків, то слід застосовувати найагресивніші стратегії, а якщо в мінімізації ризиків, - стратегії хеджування і страхування ризиків, диверсифікації портфелів, установлення внутрішніх лімітів тощо.
Відтак, балансування між прибутковістю та ризиком, пошук оптимального співвідношення розглядається як одне з важливих і складних завдань, які постають перед керівництвом кожного банку. Викладене вище дає підстави стверджувати, що банківськими ризиками не можна управляти автономно, без урахування їх впливу на фінансові результати діяльності банку. Отже, ефективна системи управління ризиками має спрямовуватися не лише на оцінювання та контроль за банківськими ризиками, а й поєднувати аналіз показників ризикованості та прибутковості діяльності банку.
Слід зазначити, що підрозділ банку з ризик-менеджменту - це структурний підрозділ банку, у якому зосереджені функції управління ризиками конкретного банку. Основною вимогою до цього підрозділу є його повна незалежність (структурна і фінансова) від підрозділів банку, що безпосередньо приймають ризики (фронт-офісів) та підрозділів, які реєструють факт прийняття ризику та контролюють його величину (бек-офісів). Крім того, керівнику підрозділу з ризик-менедж-менту бажано мати достатньо високий статус у банку для забезпечення його незалежності. Підрозділ з ризик-менеджменту повинен підпорядковуватися безпосередньо голові правління банку. Украй важливим є забезпечення уникнення будь-якого конфлікту інтересів між підрозділом з ризик-менеджменту та іншими підрозділами банку, а також комплектація цього підрозділу висококваліфікованими кадрами.
» следующая страница »
1 2 3 4 56